Реалізація завдань мовленнєвого розвитку дошкільників у світлі вимог нової редакції "Базового компонента дошкільної освіти"

Разом із методом пізнавального діалогу використовується дуже близький за розвивальним спрямуванням метод мозкового штурму (або метод розв’язання проблем). Для цього обираємо проблему, яка не має однозначного розв’язання (це ситуації із життя; епізоди казок). Діти об’єднуються у групи для обговорення її рішення. Потім кожна група презентує своє рішення.

В роботі зі своїми вихованцями вихователі використовують різновид групового обговорення певної проблеми, що дає можливість висловитися кожній дитині у порядку черги – методом мікрофону. Найбільший ефект має цей метод у дидактичних іграх: «Ланцюжок», «Закінчи слово (речення) «, «Коло комплементів».

Часто у роботі з дітьми використовується ще один методом групового обговорення певної проблем – метод розв’язання протиріч у дидактичних іграх: «Добре – погано», «Що зайве?», «Що не так?», «Виправ помилку».

Велике значення для розвитку мовлення має невимушене спілкування з дітьми, що виникає під час обговорення, тлумачення прислів'їв, приказок та мовленнєвих логічних задач. Мовленнєві логічні задачі – це розповіді-загадки, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причинно-наслідкові зв’язки між явищами та об’єктами природи. Тому перед їх використанням проводжу попередню роботу.

Невичерпний потенціал для розвитку мовлення дітей криється у роботі з картиною при умові використання у цій роботі ефективних методів. Одним з таких методів є метод багатоканальної діяльності, який побудовано на принципах ТРВЗ. Організовуючи роботу з картиною, вихователі викликають у дітей інтерес до неї, подив, і обов’язково передбачають, щоб були задіяні різні аналізатори. Після розглядання дітьми усіх об’єктів картини пропонується низка завдань, а саме:

«прослухати» звуки картини через уявні навушники;

уявно «торкнутися» до картини, визначити, яка поверхня різних її об’єктів (холодна, жорстка, колюча, гладенька…) ;

відчути аромати картини;

вести уявний діалог від імені зображених персонажів картини;

вийти за межі зображеного (що було до того, або що буде далі; що буде, якщо …).

Добрий результат дає використання тверджень-провокацій (гадаю, напередодні була велика завірюха. Ви зрозуміли, як я про це здогадалася? На картині зображено вихідний день. Що на картині підтверджує це?).

На жаль, у практиці роботи вихователів досить часто трапляються такі помилки в організації та проведенні мовленнєвих занять, які нівелюють їхню результативність, зокрема:

низький рівень мовленнєвої активності дітей, які за майже суцільним монологом педагога не встигають вставити своє слово;

емоційна невиразність ходу заняття, спричинена намаганням педагога забезпечити дисципліну, тишу, пригасити надмірну активність дітей. При цьому вихователь забуває, що зниження фізичної і психічної активності миттєво гасить інтелектуально-мовленнєву роботу дитини;

надмірний академізм у підході до розв'язання завдань заняття, постійні виправляння мовлення дітей і втручання в їхню розповідь. Діти швидко втрачають інтерес до мовленнєвих вправ, змісту яких вони не розуміють;

невміння вихователя добирати цікаві дітям теми для обговорення; використання застарілого матеріалу, що не знаходить відгуку у свідомості й душах вихованців;

намагання педагога протягом усього заняття центрувати увагу дітей на собі – «дивіться на мене і слухайте мене» – позбавляє малюків можли-вості спілкуватися з ровесниками (запитувати, повідомляти, пропону-вати, обстоювати думку), тобто набувати досвіду комунікативної взає-модії, збіднює розвивальні можливості заняття.

Оптимізувати розвивальний ефект та забезпечити результативність мовленнєвого заняття можливо, якщо уникати названих помилок, намагатися будувати розмову з дітьми, а не монолог, розвивати в собі вміння та звичку слухати дітей, не гасити їхню мовленнєву ініціативу своєю надмірною активністю, а непомітно підтримувати найменші спроби малюка вступити в розмову, висловитися.

Для забезпечення активності дітей на занятті треба дотримуватися таких загально-дидактичних вимог:

формулювати запитання так, щоб спонукати дітей до відповіді;

запитання адресувати всім дітям, а вже потім викликати одного з них для відповіді;

запитувати вихованців почергово, не працювати довго з одним;

не звертатися кілька разів підряд до однієї дитини;

викликати дітей не в тому порядку, в якому вони сидять;

розсаджувати малят на заняттях таким чином, щоб усі добре бачили вихователя, не відволікати надміру їхню увагу дисциплінарними зауваженнями;

проводити заняття спокійно, впевнено, в живому темпі, водночас надаючи дітям можливість поміркувати;

залучати дітей до контролю за своїм мовленням і мовленням тих, хто відповідає («Чи правильно він сказав? Чи про все розповів? Чи по порядку розповідав?») і до оцінювання відповіді («Що тобі подобається?»).

Потрібно пам'ятати, що надмір наочності переключає увагу дітей і гальмує мовленнєву активність, а тому на мовленнєвих заняттях не варто зловживати технічними засобами навчання, демонструванням репродукцій художніх картин, різних картинок, іграшок тощо. Але й відмова від наочного супроводу заняття – груба помилка, оскільки діти мислять кольорами, звуками, формами, відчуттями, образами взагалі.

Забезпеченню позитивного емоційного тла заняття сприятиме доцільна зміна видів дитячої діяльності, поєднання різних засобів і способів відтворення навчального змісту: так віночок, можна визначити словесно («Що це?»), описати, вживаючи засоби образності («Який він?»), показати за допомогою долоньок, скласти з ґудзиків, намалювати тощо. Залучення дітей до активних дій забезпечує передусім їхню інтелектуально-мовленнєву активність.

Активності дітей сприяють також творчі завдання, звертання до їхнього особистого досвіду, оскільки, чим більше розмовляють діти на занятті, тим воно ефективніше.

Щирість почуттів, емоційність, позитивний настрій, добрий гумор педагога передаються вихованцям, що підвищує їхній інтерес до навчання,