Ренесанс

Ренесанс (франц. Re№aissa№ce, від лат. re№ascor – відроджуюся) – період у культурному та ідейному розвитку країн Західної й Центральної Європи (в Італії – XIV-XVI ст., в інших країнах – кінець XV-XVI ст.), що є перехідним від середньовічної культури до культури нового часу.

Основними рисами культури Ренесансу є:

перехід від ремесла до мануфактури;

великі географічні відкриття і початок світової торгівлі;

творення сучасних національних держав;

початок книгодрукування;

«відкриття» античності і розквіт вільнодумства;

втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантства;

перемога Нідерландської революції під гаслами кальвінізму;

початок природознавства, мистецтва й літератури нового часу.

Необхідними передумовами нового, буржуазного розвитку стали компас, порох та друкарський верстат. Саме книгодрукування, компас та вогнепальна зброя визначили головний вектор суспільного й культурного розвитку цієї епохи.

В Італії раніше, ніж в інших європейських країнах, почався процес розкладання феодальних і зародження нових, буржуазних відносин. Для Італії характерний ранній і дуже швидкий розвиток міст. Тут зіграло свою роль вигідне географічне розташування, що зробило її головною торговою посередницею між Сходом і Європою (виникає безліч італійських торгових факторій, в тому числі і у Криму: Кафа – Феодосія, Солдайя – Судак, Балаклава). Концентрація капіталу дозволила перейти від торговельних операцій до кредитних. Італія – батьківщина банківської справи (слово «банк» походить від італійського «банко» – лава, – малася на увазі лава міняйл). Разом з тим починається корінний поворот у промисловості – з’являються мануфактури виробництво. Наприклад, у Флоренції на початку XIV століття сукнодільчі мануфактури виробляли продукцію, вартість якої в 3 рази перевищувала весь міський бюджет, на деяких підприємствах працювало до 100 чоловік.

Складалася нова соціальна структура суспільства, ламався середньовічний соціальний розподіл. Важливу роль відіграло звільнення селян від кріпацтва цехового ладу. Ремісники, які розорилися, і селяни поповнювали нову верству – найманих робітників, що зазнавали жорстокої експлуатації (робочий день тривав 12-14 годин, за невідпрацьований аванс господар мав право покарати на ув’язнення).

Багата верхівка включала різноманітні елементи суспільства. Характерна особливість ранньої буржуазії – складна економічна база (торгові, банківські операції, мануфактура, земельна власність). Стара знать втратила свій політичний вплив. В багатьох італійських містах встановилося республіканське правління. У той же час і економічне, і політичне життя того часу характери-зувалося великою нестабільністю: можна було швидко розбагатіти, але так само швидко і позбавитися всього (загибель торгових кораблів, неплатежі боржників, політичні перевороти і т. ін.). Це породжувало особливу психологію, коли гроші не накопичувалися, а витрачалися безоглядно.

Розкіш нових багатіїв обумовлювала попит на архітекторів, художників, поетів. Правителі потребували секретарів, майстерних дипломатів, юристів. Діловим людям був необхідний штат службовців. У містах росла потреба у лікарях, вчителях, нотаріусах. Таким чином з’являється інтелігенція, яка зіграла провідну роль у формуванні культури Відродження. Вона, з одного боку, безумовно, обслуговувала пануючий клас, виражала його інтереси. Але в той же час поповнювалася вихідцями з різних станів суспільства, була пов’язана з традиціями народної культури.

Творчість діячів відродження перейнята вірою в необмежені можливості людини, її волю та розум. У мистецтві відродження утверджується ідеал гармонійної творчої особистості, людина постає як початок буття, відкидаються католицька схоластика та аскетизм.

В архітектурі головну роль відіграють світські споруди – палаци, міські будинки. їх прикрашають аркові галереї, колонади, куполи. Архітектори Д. Браманте, А. Палладіо в Італії, П. Леско, Ф. Делорм у Франції надавали своїм творінням величі й гармонійності.

Художники Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан в Італії, Ян ван Ейк, П. Брейгель Старший у Нідерландах, А. Дюрер, Г. Гольбейн Молодший у Німеччині, Ж. Фуке, Ж. Гужон, Ф. Клує у Франції оволоділи мистецтвом художнього відображення усього багатства дійсності. Видатними представниками відродження в літературі були такі митці: італійського – Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, М. Банделло, німецького – Й. Рейхлін, У. фон Гуттен, французького – П. де Ронсар, Ф. Рабле; іспанського – М. Сервантес, англійського – Е. Спенсер, В. Шекспір та ін. В музиці розвивається вокальна та інструментальна поліфонія, з’являються нові жанри: сольна пісня, кантата, ораторія та опера.

У добу Ренесансу були поширені філософські ідеї неоплатонізму (М. Фічіно) та пантеїзму (Дж. Бруно), було здійснено великі наукові відкриття в галузі географії, астрономії (розробка Коперником геліоцентричної системи світу), анатомії (А. Везалій). Ідеї Ренесансу об’єктивно відбивали потреби розвитку започаткованого буржуазного суспільства.

Всесвітньо-історичне значення для культурного прогресу людства мало винайдення книгодрукування і виробництво паперу. В середині XV ст. було винайдено книгодрукування через розбірний металевий шрифт. Заслуга винахідника книгодрукування, уродженця Майнца, що потім переїхав до Страсбурга, Йоганна Гутенберга (1400 – 1468) в тому, що він винайшов можливість набору тексту завдяки металевим буквам. Крім того, Гутенберг винайшов особливий прес-верстат, що давав можливість друкувати на обох сторінках паперового аркуша. Винахід був зроблений в 1445 р. і поширився з Німеччини по інших країнах.

Вже з другої половини XV ст. почалося швидке витіснення книгою, надрукованою на папері, пергаментних рукописів. Наприкінці XV ст. найбільшої популярності досяг венеціанський видавець-гуманіст Альд Мануцій, який у 1490 р. заснував друкарню, де надрукував твори багатьох античних авторів, а також твори видатних італійських письменників -гуманістів – Данте, Петрарки, Бокаччо. Наприкінці XV ст. стає широко відомою далеко за межами