Ренесанс

Характерною рисою нового світогляду був великий інтерес до дослідної науки, природознавства.

Для буржуазії, що народжувалася і була пов’язана з новою формою виробництва, тобто мануфактурою, був характерний інтерес до тих галузей техніки, експериментальної науки, які мали стосунок до торгівлі і мореплавства. Результатом були великі успіхи в кораблебудуванні і морському судноплавстві. Компас, який у Європі почали застосовувати у XII ст. і удосконалили у XVI ст. дав змогу за будь-якої погоди, при хмарному небі триматися визначеного курсу. У XV ст. були вдосконалені прилади (астролябія) для визначення широти місця знаходження корабля, що значно полегшило дальні морські плавання. Розвиткові науки в Західній Європі сприяли великі географічні відкриття кінця XV-XVI ст. Вони вперше практично показали людині, що Земля має кулясту форму, дали величезний запас нових фактів з багатьох наукових дисциплінам (астрономія, географія, ботаніка, зоологія) і здійснили прогресивний вплив на наукову думку загалом.

Перелом у розвитку наук про природу був викликаний також глибокими змінами у суспільній думці. В Європейських країнах складається новий світогляд, з’являється новий тип людини з іншими духовними запитами та ідеалами. Цей новий святогляд був протилежний середньовічному світоглядові. Представники нової ідеології вели боротьбу зі схаластикою, яка підкорювала розум церковним догматам. Величезне значення мала діяльність геніального Леонардо да Вінчі як вченого, математика, фізика, інженера. Галуззю природознавства, в якій вперше і найглибше виявився новий науковий дух і були зроблені великі відкриття, була астрономія. Вченим, що зробив сміливі наукові висновки з астрономічних спостережень і відкинув геоцентричну теорію Птолемея (II ст. н. е.) був геніальний польський вчений Міколай Коперник (1473 -1543), який створив нову, наукову, геліоцентричну систему (про обертання Землі та інших планет навколо Сонця), що в майбутньому отримала загальне визнання. Головна праця Коперника «Про обертання небесних сфер», вийшла в світ у 1543 р., незадовго до смерті знаменитого вченого. Значення роботи Коперника в історії світової науки величезне. Він звільнив науку від багатовікового хибного уявлення, яке підтримувала своїм авторитетом католицька церква і дав могутній поштовх подальшому розвитку вільної наукової думки.

В усіх сферах духовного життя: науці, філософії, літературі і мистецтві виникають нові явища.

Отже, Ренесанс – це ціла епоха у розвитку культури Європи в період переходу від Середньовіччя до Нового часу, а також назва художнього стилю, що прийшов на зміну готиці.

Ідейною основою культури Ренесансу стала філософія та естетика гуманізму. Гуманістичний індивідуалізм як принцип життя був сформований італійськими мислителями XIV – XV ст. В той час він ще позбавлений станового егоїстичного користолюбства і засвоюється освіченими представниками різних верств.

У Європі відбуваються принципові зміни в усьому культурному житті. Виникає дослідне природознавство, відкриваються і вивчаються пам’ятки античності, розквітає мистецтво і розвивається світський світогляд, що зламав духовне панування церкви виникають літератури на нових сучасних мовах та з’являється професійний театр Природньо, що в різних країнах культура епохи Відродження набувала різногс характеру залежно від місцевих умов.

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов’язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя – Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.

Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж – відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI – початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської «культурної опіки», у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.

У скульптурі Ренесанс дав спроби реалізму у лежачих або напівлежачих постатях на саркофагах (К. Рамультової у Дрогобичі, О. Ванька-Лагодовського в Уневі (1573), князя К. Острозького у Києві (1579), дітей Даниловичів у Жиравці (1580) та ін.), у рельєфах на кам’яних плитах і погруддях. Декоративна різьба почала розвиватися у Львові. Німецько-нідерландські й італійські каменярі-різьбарі застосували форми Ренесансу в оздобленні фасадів, обрамлень вікон і входів та інтер’єрів («Чорна кам’яниця»). Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У добу Ренесансу збагатилася дерев’яна різьба – вівтарна й іконостасна (у церкві св. П’ятниць у Львові, св. Духа в Рогатині, у Молчанському і Спасо-Преображенському соборах у Путивлі й ін.). В іконах Ренесанс відбився тільки спорадично, але його сліди ще помітні на початку 18 ст. (Богородчанський іконостас 1705). Зате Ренесанс спричинився до емансипації портрета (К. Корнякта, В. Лянґиш), а ще більше помітний у графіці й мініатюрі (Пересопницьке євангеліє – 1550-61), а також у друкарстві.

У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Ренесансу позначилися у декорі золотарських виробів – посуду, предметів церковного призначення (оправа євангелія так званого Горностаєвого – 1542), зброї (церемоніальний меч львівських війтів), ювелірних прикрас тощо. Також відомий стиль Ренесансу у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візант. трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місц. флори.

Для доби Ренесансу як на заході, так і у слов’янських країнах, зокрема в Україні, характеристичний синкретизм – сполучення теоретичних думок з галузі філософії, теології, політики і конкретних наук з гарною літературною формою (поетичною або реторичною).

У літературі й науці, поруч з тенденцією відродити культуру античності (так, як її тоді розуміли), йшли намагання культивувати людську індивідуальність, що мусить бути звільнена від авторитетів традиції, переживати й думати незалежно від них. При сильних ще традиціях середньовіччя в 16 ст., знання латинської мови, яка в навчанні стала поруч із грецькою, спричинилося до знайомства з новою латинською літературою, яка головно завдяки діяльності гуманістів-чужинців (Конрад Цельтес, Каллімах та ін.) почала розповсюджуватися в Польщі й Литві та на західноукраїнських землях, у Львові, де якийсь час перебував Каллімах, прибулий з Константинополя. У Польщі видатними представниками Ренесансу 15 – 16 ст. були учені і письменники українського роду: Лука із Русі, автор виданого у Кракові 1522 року підручника епістолографії, Павло Русин із Кросна (кін. 15 – поч. 16 вв.), Станислав Оріховський (Оріховій Роксолян) з Оріхович близ Перемишля (1513 – 66), Шимон Шимонович зі Львова (1557 – 1629) та ін. В Україні засвідчене знайомство з поетикою Pенесансу, вплив граматичних творів розпочався на українських словниках і граматиках 16 ст., у творах українських письменників, а ще більше на початку 17 ст. зустрічаються згадки про авторів Ренесансу (Еразма Ротердамського, Джордано Бруно, Кардана та ін.). Латинськими працями користувалися й українські полемісти 16 ст., іноді згадки про авторів Ренесансу трапляються й у 18 ст. (у Г. Сковороди). В Острозькій академії навчання включало знайомство з вченими Ренесансу. З красного письменства відомий український переклад однієї новелі з «Декамерону» Боккаччо і новий переклад «Олександрії» та кілька дрібних опусів. Літературна творчість І. Вишенського стилістично була вже переходовим явищем до бароко.

Ренесанс в українській культурі став наслідком складного й тривалого процесу взаємодії вітчизняної та європейської культури. І хоч українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, зате творчо переробили кращі досягнення західної Європи, насамперед Італії, використали їх для розвитку власної нації, формування власної державності. «Так само, як Січ здолала створити на території чужої держави мілітарну республіку, – пише Є. Маланюк, – так суспільство здолало школами, братствами і безупинною боротьбою – створити «державу в державі» -»Руську Річ Посполиту».

Своєрідність і драматизм Ренесансу в Україні полягає і в тому, що своєї вершини він досягає в період кризи західного гуманізму, панування контрреформації, національних і релігійних воєн, в одній з яких український народ виборював своє право на існування. Зазнавши свіжого подиху європейського Ренесансу, українська культура розвивалася своїм шляхом, трансформуючись у культуру національного відродження, що стала основою державного відродження за доби Б. Хмельницького та І. Мазепи.

 

 

Європейське відродження в культурі та мистецтві / С. В. Хохун-Політова // Вісн. Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. – 2007. – № 1. – С. 115-120.

Історія української культури: У 5-ти т. Т. 2. Українська культура XIII – першої половини XVII століть / В. С. Александрович, В. Г. Балушок, М. Б. Боянівська, Л. В. Войтович, Р. Й. Голик, Г. Й. Горинь, А. Д. Данилюк, Я. Д. Ісаєвич, Я. Б. Книш, Б. С. Криса; НАН України. – К. : Наук. думка, 2001. – 847 с.

Історія української та зарубіжної культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. М. Клапчук, В. Ф. Остафійчук, Б. І. Білик, Ю. А. Горбань, Я. С. Калакура, А. Г. Слюсаренко, В. Я. Хоменко, А. П. Конашевич, В. С. Крижановський, В. Є. Кругляков. – 4-е вид., переробл. і доповн. – К. : Знання-Прес, 2002. – 351 с.

Історія української та зарубіжної культури: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л. Є. Дещинський, С. В. Терський, Р. Д. Зінкевич, Я. Я. Денісов. – Л. : Бескід Біт, 2008. – 252 с.

Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик, С. І. Береговий, Є. Е. Кобилянський, В. О. Колосюк, Н. М. Левицька, Н. В. Терес, М. М. Рогожа, І. І. Сторожик; Нац. ун-т харч. технологій. – 2-е вид., переробл. та допов. – К. : Центр навч. л-ри, 2005. – 367 с.

Особливості епохи Ренесансу: ідеологія, освіта та культура / Т. Андру-щенко // Вища освіта України. – 2007. – № 1. – С. 19-26.

Сутність естетичного в епоху Ренесансу / Т. Андрущенко // Вища освіта України. – 2007. – № 4. – С. 70-74.