Результати та сфера використання сінематерапії

 

Поняття і характерні особливості сінематерапії

Мета використання та результати застосування сінематерапії

Похідні методи сінематерапії

Список використаної літератури

 

 

Сінематерапія вирішує проблему соціалізації знань передової психології в області дослідження суспільної динаміки. Значення сінематерапії полягає в тому, що життєвий факт, у своїй діалектичній повноті представлений фільмом, обговорюється в диференційованій групі людей з метою досліденої перевірки тими, хто зібрався, власної здатності до об'єктивної взаємодії із зовнішньою реальністю.

Онтопсихологія за допомогою власного методу здатна діагностувати і з усією очевидністю представляти суб'єктові його несвідоме, причому результати, які досягаються нею, є доказовими на медичному, особистісному і соціальному рівнях.

Під «сінематерапією» розуміється підхід, який виключає застосування базованих на традиційній культурі методів дослідження в соціальній, політичній, економічній і художній сферах. Сінематерапія припускає добровільну рішучість виявити процеси, які відбуваються між кожним з нас і кінематографічним дискурсом, оскільки фільм для багатьох глядачів схожий на сновидіння.

Ми знаємо: як тільки у нас з’являється намір раціонально вербалізувати свої переживання і ми намагаємося прозвітувати про них самі собі, суть первинних процесів нашого життя від нас вислизає. Коли ми говоримо, приймаємо рішення, мислимо, ми вже перебуваємо в другій фазі; первинна фаза вже повністю втрачена. Отже, ми вловлюємо тільки одну частину, яка передбачена ще до появи нашого рішення. Сновидіння – один зі шляхів проникнення у ці приховані процеси обробки інформації, які випереджають нас самих.

Фільм якщо і не приводить глядача до катарсичного очищення, але переконливо показує, що людина схильна любити і звеличувати стиль свого існування, яким би він не був. Людина безперестанно відтворює власну шизофренію у всіх різноманітних провокаціях привабливої фантазії, які, по суті, перетворюють у міф історичні межі існування.

Сінематерапія – це вербалізація семіотичного діалогу між глядачем і його уявлюваною реальністю. Ким є людина у цьому діалозі між зовнішнім образом і образом, який діє всередині неї? Вміння висловитися із цього приводу і є суттю сінематерапії.

Сінематерапія є одним з інструментів, які дозволяють проникнути в живу психологічну дію людини. Ця наука використовує фільм, щоб показати стиль життя, типовий для більшості людей, і тим самим навчити інтроспекції і здатності знаходити рішення.

Сінематерапія в онтопсихологічному розумінні являє собою розбір фільму як певного образу, який поступово все сильніше й сильніше захоплює нашу уява, почуття і свідомість. Фільм є також продуктом онейричної діяльності, а не тільки похідною культури, яка носить переважно масовий характер, хоча могла б бути культурою мистецтва і розуму.

Сінематерапія є застосуванням психотерапевтичного скальпеля на соціальному рівні. Отже, мова йде не тільки про психоаналітичний розбір фільму: якщо для нас важливий його культурний аспект, то для аналізу підійде будь-який метод або вчення, однак якщо ми бажаємо використати фільм як запрошення до інтроспекції для аутентифікації так званого Ін-сі (онтологічного Я) людини, тобто приведення його до психологічного здоров'я, тоді й оперувати треба інакше.

 

 

Зміст сінематерапії полягає у використанні фільму будь-якого режисера з метою випустити на волю інстинкти і бажання, які приховані в кожному з глядачів. Тому справжнім об'єктом аналізу є не сам фільм: розбір фільму перетворив би сінемалогію в черговий кінофорум або кінодебати, у кінософію і не дав би терапевтичного ефекту. Терапії піддається те, що фільм активізує у глядачах і від чого народжується інший фільм. Кінофільм стимулює прояв тих психічних елементів, які приховані всередині нас. Ми одержуємо можливість побачити і зрозуміти власні комплекси, а знаючи їх, ми знаходимо волю до дії і прийняття рішень у своєму житті.

Мета сінематерапії полягає не у навчанні або критичному розборі режисерської роботи, а у використанні фільму для аналізу людей, які переживають ці образи: глядач емоційно є спільником саме того у фільмі, що його ідентифікує. Тим самим глядач показує, як він розпоряджається своїм існуванням: фактично його життя протікає так само, як розвертається дія фільму. Результати проведеного А. Менегетті аналізу свідчать про те, що життя у своїй основі має власний переможний проект, доступний для всіх, але реалізований лише окремими особистостями. Отже, при аналізі зовнішнього образу ми можемо розглянути заблоковані моменти наших знань.

Досвід показує, що досить побачити перші три-чотири сцени фільму великого режисера, щоб зрозуміти і спрогнозувати увесь подальший хід кінокартини і її фінал, подібно до того, як по першому образу сновидіння людина може визначити, чим закінчиться історія життя суб'єкта, оскільки режисером сновидіння є розум несвідомого. Фільм є не що інше, як онейрична дія.

Для проведення сінематерапії підходять практично всі фільми, але особливо ті, які викликали непідробний інтерес і отримали широке визнання публіки у світовому масштабі: фільм подобається, вабить, мимоволі втягує в обговорення, не говорячи вже про виникаючий інтерес до режисерських знахідок, кольорових його рішень, операторської роботі і так далі, що в сукупності створює додатковий мотив, який спонукає до перегляду нашумілої кінострічки. Цей прихований мотив може бути названий «емоційним коефіцієнтом» кінофільму. Як правило, фільм – це завжди сюрприз для всіх своїх творців (продюсера, режисера, акторів і т. д.).

Наукова психологія досліджує орієнтовану і назовні,