Результати та сфера використання сінематерапії

Знаючи суть речі, онтопсихолог може сприяти її подальшому розвитку або деградації, оскільки знання того, ким є людина, що собою представляє дане явище, ідентифікується з їх сутнісною структурою. Таким чином, сінематерапевтичне знання стає владою над глибинною основою даного індивіда або групи.

Сінематерапія – це особливий спосіб інтроспекції світу образів, сполучених воєдино певною метою, історією, процесом, які відображають прагнення бути або не бути, вести той чи інший спосіб життя.

Образ дозволяє виявитися внутрішньому світу, а спостереження за низкою змінюючих один одного синхронізованих образів дає можливість зрозуміти те, що вони провокують, на що впливають. Внутрішній зміст глядача провокується і тому проявляє себе, що і дозволяє його «побачити».

Крізь ряд змінних образів ми вловлюємо прояв інтенціональності несвідомого, але не режисера, а глядача. Дійсно, у сінематерапії режисер важливий як «особистість» і ніколи – як «режисер»: онтопсихолога цікавить людина – такою, якою вона була завжди, якою вона є і сьогодні, і якщо ми продовжимо існування, – якою вона буде завтра. Режисер також пізнається і сприймається через його страждання, муки, як діюча особа тих образів, які він вибирає заради гри або в силу комерційних міркувань, заради власного задоволення, заради поетики або у виховних цілях.

Фільм, основною метою якого є розвага, здатний провокувати самовираження індивідів-глядачів. Кіно розважає або «відволікає», змушуючи несвідоме вийти назовні. Те ж саме відбувається й із творцями фільму, однак у сінематерапії нас цікавить уже готовий продукт – знятий фільм і те, що йому вдається спровокувати. Через фільм виявляє себе несвідоме (комплекси, негативна і позитивна психологія) – від первинного Ін-сі до вищої сублімації або раціонального зсуву «Я».

Дійсно, онтопсихолог вправі заявити: «Скажи, який образ захоплює тебе, який образ тобі близький, зачіпає тебе, і я скажу, хто ти і що собою представляєш».

Природно, для того щоб сінематерапія (як і будь-який інший спосіб звертання до онтопсихології) виявилася ефективною, необхідна найвища рішучість до досягнення більшого. Тому, якщо хтось приходить на сеанс сінематерапії з метою подивитися кіно, подискутувати, виступити в дебатах «круглого стола» або кінофоруму, то він «помиляється адресою» – все це не має ніякого відношення до сінематерапії.

У процесі сінематерапії важливо зрозуміти, що саме нас «захоплює»: якщо людину захоплює даний сюжет або образ, то, поза всяким сумнівом, вона – така ж, як і побачене нею. Якщо вона ніяк не пов'язана з цим образом, вона не піде за ним. Інше, те, що відрізняється від неї, не може повести за собою. Все те, що її зачіпає, тягне, викликає тим або іншому способом емоцію, тобто «дію в ній», ідентифікує її. Значення сінематерапії полягає в тому, щоб представити кінематографічний варіант факту життя в його діалектичній повноті різноплановій групі осіб з єдиною метою – перевірити в кожному з учасників його здатність взаємодіяти з реальністю.

Отже, сінематерапія з онтопсихологічної точки зору – це очікування емоцій кожного глядача, необхідних для проведення ідентифікації, у тому числі раціональної: несвідоме стає доступним для «Я», у цьому випадку для переважаючого «Я» психотерапевта, який здатний ідентифікувати і роз'яснити стан глядача. Тим самим психотерапевт говорить: «Якщо ти ототожнюєш себе з даною ситуацією, значить вона – твоя, і твоє життя завершиться точно так само, як історія у фільмі». Практично сінематерапія стоїть на службі у життя, аутентифікації.

Сучасна психотерапія прагне знайти такі способи проведення аналізу психіки, які дозволяли б охопити одночасно велику кількість людей. Поряд з величезними труднощами, сполученими з формуванням високо-кваліфікованих психотерапевтів (до яких відносяться природний добір, багаторічна спеціалізація, професійний досвід в умовах соціальної неосвіченості, абсолютна дискримінація психотерапії з боку наукової медицини, складності врегулювання на рівні закону, які виникають як наслідок найчистішого, найтоншого зв'язку психотерапевта із внутрішнім світом людини і т. д.), ще два фактори істотно перешкоджають самоствердженню передової й високоефективної психотерапії: її висока вартість і тривалість процесу.

 

 

У клінічній практиці крім індивідуальних і групових сеансів психотерапії використовуються наступні методи роботи із клієнтами як імагогіка, психотея і аутогенез. Дані форми роботи можуть бути застосовані до аудиторії, яка нараховує більше ста чоловік. Факт незмінної участі великої кількості людей у заходах такого роду доводить відповідність кінцевих результатів роботи тому, що передбачається й гарантується із самого початку.

Онтопсихологічна система практичного пізнання спирається на індивідуальну і групову психотерапію, сінемалогию, онтотерапію, аутогенез, Онтоарт, і, особливо, імагогіку. Таким чином, сінематерапія являє собою використання кінофільму, розглянутого як продукт індивідуального й колективного несвідомого з метою усвідомлення психобіологічних процесів, які протікають у нас без нашого відома. Для коректного використання методу сінематерапії потрібен великий досвід роботи зі світом образів.

Образ визначає собою якусь динаміку, відсилає до неї. В онтопсихології розроблено критерій виявлення значень образів, який одержав назву «імагогіка» – системне, аналітичне вивчення образа таким, яким він виникає в психічній цілісності. Отже, імагогіка – це точне розкриття психічної діяльності або співвідношень психіки з усією екзистенціальною феноменологією конкретного суб'єкта.

«Аутогенез» – це взаємодія «Я» із власної організмовою реальністю, яка в єдності з космосом.

«Онтотерапія», крім загального позначення онтопсихологічної практики, визначає процес розкриття стилю поведінки, комплексу або рис характеру окремої людини. Таким чином, мова йде про відновлення структури всієї констеляції поведінки, сегментированої у конкретній людині, що позначається на всій області діяльності людини як соціальної істоти.

«Онтоарт» – це естетичне збагнення форми, яке точно визначає буття і несе позитивність сприймаючій його людині.

Перераховані вище інструменти оперативного пізнання онтопсихології прокладають сучасній науці шлях до безпосереднього й очевидного розкриття етіології тих феноменів, які звичайно вивчаються вже після того, як привели до болю або смерті. Дослідження ж психіки показує, що вся її діяльність спрямована на досягнення людиною самореалізації й радості.

Сінематерапевтичний тренінг, спираючись на аналіз глибинної реальності і її законів, дозволяє знову пролити світло на те, що колись уже належало суб'єктові. Людина одержує можливість із самоочевидністю усвідомити несвідоме. Звернувши свій допитливий погляд на дивне несвідоме, ми неминуче вступаємо в контакт із чудесним, вищим світом образів. Отже, мова йде про звертання до чисто естетичного виявлення себе індивідом, тобто до очевидності споконвічної форми, уже властивої несвідомому окремо взятої людини або групи людей.

 

 

Алдер Х. НЛП: современные психотехнологии. – СПб. : Питер, 2000.

Бодров В. А. Информационный стресс: Учебное пособие для вузов. – М. : Юнити-Пресс, 1999.

Головин С. Ю. Словарь практического психолога. – Минск: Харвест-Лимитед, 1993.

Майерс Д. Социальная психология. – СПб. : СКАНА, 1999.

Менегетти А. Онтопсихологическая педагогика. – Пермь: Хортон, 2000.

Менегетти А. Пять уроков онтопсихологии / Пер. с итал. – М. : Славянская ассоциация онтопсихологии, 1997. – СПб. : Питер, 2000.

Степанов С. С. Законы психологии. Советы психолога-консультанта. – СПб. : Питер, 2000.