Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
29
Мова:
Українська
відносин;
Виховні колективи бувають загальношкільними (єдина організація навчально-виховного закладу, що має загальні органи управління життям школи) й первинними (формуються за віковою ознакою, діють як навчальні групи, бригади, загони, гуртки). Первинний колектив також має органи самоврядування, актив, своїх представників у загальношкільних органах.
Така структура виховного колективу сприяє врахуванню вікових особливостей та інтересів дітей, налагодженню взаємозв'язків між первинними колективами старших і молодших учнів, різновіковими загонами й групами.
У школі є такі типи колективів:
- навчальні — класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;
- самодіяльні організації — колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);
- товариства — спортивне, книголюбів та ін.;
- об'єднання за інтересами;
- тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності.
Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.
Між структурними одиницями загальношкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загальношкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.
1.2 Сухомлинський В.О. та Макаренко А.С. про вплив дитячого колективу на особистість
В.О. Сухомлинський зробив вагомий внесок у розуміння механізму, психолого-педагогічної суті впливу шкільного класного колективу на особистість дитини. Як і А.С. Макаренко, він вважав, що колектив у духовному житті, у вихованні школярів відіграє значну й своєрідну роль. „Життя і праця в колективі є школою становлення буквально всіх рис особистості. Від того, які ідеї лежать в основі трудових, духовних, морально-етичних взаємин між членами колективу як людської спілки, залежить становлення понять і уявлень особистості про добро і зло, про обов'язок і справедливість, честь і гідність”, – писав педагог [т. 1, с. 150].
Вплив колективу на особистість Василь Олександрович розглядав як серйозну проблему виховної роботи, адже, будучи дуже складним узагалі, з духовним розвитком особистості він ускладнюється ще більше через багатогранність і різноманітність відносин між дітьми [т. 1, с. 347]. Для характеристики цих відносин педагог уперше ввів поняття «доторкання людини до людини». Саме через ці «доторкання» колектив і впливає на особистість, а вже від їх (доторкань) характеру залежить, яким є цей вплив: чи він збагачує, чи збіднює, чи навіть руйнує особистість. Бо «життя колективу – це тисячі й тисячі найнесподіваніших і найтонших доторкань людини до людини: серця до серця, думки до думки, радості до горя, радості до радості, щастя до сум 'яття й безнадії ... Тому так важливо, щоб ці "доторкання " творили красу, а не завдавали людям болю» [т. І, с. 467].
Вирішальною умовою реалізації виховної ролі цих «доторкань» є знання прихованого механізму їх впливу в процесі спілкування дітей.
Помилковим є уявлення багатьох учителів, що цей вплив здійснюється лише під час зборів, колективних обговорень, бесід на моральні теми тощо.
Розробляючи проблему: колектив – особистість – виховання – самовиховання, поглиблюючи розуміння взаємозалежності виховного потенціалу колективу від вихованості кожної особистості, В.О.Сухомлинський виступає проти фетишизації ролі колективу, який багато педагогів розглядають як абстрактну силу, яка стоїть над особистістю і має право на виховну функцію тільки тому, що він колектив, більшість. Йому в абстракції приписувалися виховні можливості. Тому з позиції гуманізму велике теоретичне значення має така думка педагога: «Особистість і колектив – це дві сторони однієї медалі. Без виховання особистості не може бути й мови про колектив як про виховну силу, а виховання особистості немислиме без самовиховання. У широкому розумінні поняття виховання я уявляю собі як гармонію виховання колективу й виховання особистості, а у вихованні особистості одна з провідних мелодій належить самовихованню» [т.2,с. 101].
Підсумовуючи погляди В. О. Сухомлинського на механізм виховного впливу колективу на особистість, вважаємо за доцільне зробити такі висновки.
На відміну від своїх попередників, які більшою мірою досліджували механізми зовнішнього характеру (спілкування, взаємини, становище особистості в колективі), Василь Олександрович розглядав переважно внутрішні механізми, які пов'язані із психічним станом, реакцією особистості, її власними потребами й свідомим вибором. Він виступав за право особистості як суб'єкта виховного процесу критикувати свій колектив. «Старший школяр глибше усвідомлює свій обов'язок уже не тільки перед певним колективом, а перед суспільством, – вважав педагог. – Це дає йому можливість критично підходити до оцінки не лише особистої діяльності, а й діяльності колективу: в окремих