Розвиток малих підприємств в умовах вітчизняної економіки та визначення їх місця в економіці регіону

Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності малих підприємств – рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 2000 році він становив 42, 8%, у 2001р. – 40, 3%, у 2002р. – 29, 1%. Проте він майже у 1, 5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 2000 році був 36, 8%, у 2001р. – 25, 6%, у 2002р. – 20, 0%; значно менший цей показник у промисловості: 2000 р. – 35, 6%, 2001р. – 24, 7%, 2002р. – 16, 6% (табл. 2. 6). 

Таблиця 2. 6

Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства 

 1998199920002001

Балансовий прибуток МП, млн. грн. 1, 74219, 431723, 498664, 0

Витрати на виробництво реалізованої продукції МП, млн. грн. 7, 59855, 278669, 5338649, 0

Рівень рентабельності МП, % 23, 242, 840, 329, 1

Рівень рентабельності галузей народного господарства (прибуток від реалізації продукції до собівартості реалізованої продукції), % -36, 825, 620, 0

Рівень рентабельності промислових галузей, % 21, 135, 624, 716, 6

Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також – у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:

- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;

- сплачують відповідні податки;

- звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти малого підприємництва, які:

- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід виділити такі категорії:

- індивідуально зайняті;

- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;

- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці тощо.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у «класичній» формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і «напівформальний» сектор (діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-»шабашниками», кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися «спекулянтами») тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища – вулична торгівля, «човникарі», розширилися масштаби «класичної тіньової економіки». Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є «об’єктивною» реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72, 3% за загальним обсягом балансового прибутку у 2003 році), побутове обслуговування населення (57, 1%), постачання та збут (23, 4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом