Сфера охорони здоров'я мешканців Поділля у середині 1960-80-х рр.

На Хмельниччині за вказаний період 10 осіб стали кандидатами медичних наук, 24 лікарям було присвоєно звання Заслуженого лікаря УРСР, понад 100 медиків були нагороджені урядовими нагородами, 254 – значком «Відмінник охорони здоров’я». При обласному відділі охорони здоров’я покращила свою діяльність рада з впровадження наукових досягнень у практику охорони здоров’я окремих служб, виконання договорів з науково-дослідними інститутами [10, 5].

Чимало було зроблено у справі раннього виявлення серцево-судинних захворювань. Вагомим резервом народного здоров’я стало подолання шкідливих звичок, перш за все, пияцтва. Провідна роль належала медичним працівникам, які були активними борцями за здоровий спосіб життя. Нова стратегія вітчизняної медицини передбачала і нові вимоги до кожного громадянина. З’явилися нові лозунги: «Здоров’я – це не тільки особиста справа, але й суспільний здобуток!», «Слід пам’ятати: недугу легше попередити, ніж потім лікувати!» [1, 2]. Заслуговувала на увагу робота санітарних дружин, чию діяльність координувало Товариство Червоного Хреста. Організаційно-методичну роботу члени товариства здійснювали шляхом проведення агітаційно-масових, санітарно-оздоровчих, санітарно-захисних заходів, а також роботи з військово-патріотичного та гігієнічного виховання молоді. Неабияку популярність здобули народні університети, школи здоров’я, яких на Поділлі було 330. В них навчалися понад 5 тис. осіб. Серед кращих – Тульчинський народний університет, де відбувалися актуальні заходи, вечори, конференції, «вогники». Перед слухачами виступали найкращі фахівці медичної галузі, в яких можна було отримати відповіді на питання, що хвилювали, та консультації [6, 2, 4].

Найбільш відсталою ланкою залишалася амбулаторно-поліклінічна допомога сільському населенню. Єдиним шляхом наближення медичної допомоги до сільських трудівників була організація лікарських амбулаторій. У 1975 р. їх нараховувалося 11, але в деяких з них не було лабораторій, фізіотерапевтичного кабінету, замість 3 лікарів працював 1 або 2 [5, 1]. На відповідальній ниві охорони здоров’я було не обійтись і без її основної фігури – фельдшера, акушерки, медичної сестри. На Поділлі впродовж 1965-1985 рр. тисячі самовідданих трудівниць несли беззмінну вахту в заводських здоровпунктах, на станціях швидкої та невідкладної медичної допомоги, в лікарнях, поліклініках, фельдшерсько-акушерських пунктах і профілакторіях. Серйозні претензії пред’являлися до зубопротезної та санітарної служб. Піддавались критиці організації, що зволікали з ремонтом старих і спорудженням нових лікувальних закладів. Від цього страждали інтереси хворих. Вказувалося на необхідність зміцнення матеріально-технічної бази форпостів на селі – фельдшерсько-акушерських пунктів, які не завжди мали належні умови для роботи [2, 3-4].

Протягом 1965-1985 рр. проведена досить значна робота щодо розвитку аптечної справи для подальшого поліпшення медикаментозного обслуговування населення і лікувальних установ. У містах і селах тривало будівництво й організація нових аптек. Архівні матеріали дають змогу простежити динаміку розгортання мережі аптечної мережі в райцентрах Вінницької обл. Так, якщо 1965 р. функціонували 7 нових аптек, то 1966 р. – 8,

р. – 9, 1968 р. – 14, 1969 р. – 17, а до кінця 1970 р. їхня кількість зросла до 19. Якщо у місті на одну аптеку припадали 12, 5 тис. мешканців, то на селі така пропорція була значно більшою, а відтак, придбати потрібні ліки було нелегко [18, 22]. У Хмельницькій обл. 1965 р. функціонували 5 нових аптек, 1966 р. – 7, 1967 р. – 7,

р. – 9, 1969 р. – 13, 1970 р. – 15 [19, 87; 20, 4].

Однак мали місце і певні недоліки в забезпеченні населення медикаментами та іншими виробами медичного призначення. Деякі лікарські препарати були в постійному дефіциті. Не були належним чином оснащені сучасним обладнанням й інвентарем установи охорони здоров’я, не вистачало санітарного та спеціалізованого автотранспорту [7, 5]. Проте, незважаючи на всі труднощі, вже з 1975 р. спостерігалося значне зростання аптечної мережі всього Подільського регіону. Майже у кожному районному центрі у цей час відкривалися аптеки, які працювали при лікувальних закладах [16, 7].

Прискорився і процес розвитку спеціалізованої медичної допомоги, особливо травматологічної, неврологічної, дитячої хірургії, офтальмологічної, ревмокар- діологічної. Дрібні відділення об’єднувалися в більші (на 30-60 ліжок), що стало можливим завдяки збільшенню потужності міських і центральних лікарень. Планувалося розширення до 350-500 ліжок. В плані роботи органів охорони здоров’я Хмельницької обл. планувалася організація неврологічних відділень у кожному районі, лорвідділень – у 12 районах, очних – у 8 [8, 1]. Значно покращилася спеціалізована служба у Старокостянтинові, Дунаївцях, Красилові, Воло- чиську, де потужність центральних лікарень збільшилася до 400-500 ліжок. В решті районів вузька спеціалізація отримала розвиток в амбулаторно-поліклінічних умовах, а на стаціонарне лікування хворі направлялися в районні та міжрайонні відділення. Значно зросла і роль обласної лікарні в організації спеціалізованої допомоги [8, 4].

З метою поліпшення охорони здоров’я населення, почали відбудовувати і зміцнювати мережу лікувально-профілактичних установ. Так, вінницький обласний відділ охорони здоров’я для проведення капітального ремонту лікувально-профілактичних закладів у 1965 р. виділив 650 м куб. лісоматеріалів, біля 2 тис. м кв. плитки, 18 тис. у. о. шиферу, 5790 м кв. м’якої покрівлі, 360 т цементу, 16 т фарби й оліфи та інші будівельні матеріали. Станом на 1 липня 1966 р. у районах області функціонували 155 профілакторіїв, спрямовані на боротьбу з епідеміями [9, 3]. Для кращого керівництва діяльністю лікувально-профілактичними установами впродовж 1960-80-х рр. в усіх районах були проведені виїзні засідання медичної Ради. Найкращі спеціалісти систематично здійснювали виїзди для проведення консультацій і оперативного лікування хворих. За рахунок коштів обласного відділу охорони здоров’я, лікувально-профілактичними закладами було закуплене медичне обладнання і фізапаратура. Лікувальні установи були забезпечені 10 рентгенапаратами, 9 електрокардіографами, 7 дезкамерами, 33 безтіньовими лампами [3, 3].

Великі і почесні завдання стояли перед медичними працівниками у справі подальшого поліпшення санітарно-профілактичної та протиепідеміологічної роботи у Хмельницькій обл. Упродовж 1960-80-х рр. була зміцнена матеріальна база санепідемстанцій, поліпшилася робота лабораторій, науковці активніше включилися у боротьбу з інфекційними захворюваннями. Особливу увагу звернено на профілактику шлунково-кишкових захворювань. Збільшилась мережа санітарно-курортних і оздоровчих закладів. [3, 2]. Архівні матеріали дають змогу простежити динаміку розгортання мережі санітарно-курортних і оздоровчих закладів у райцентрах Хмельницької обл. Так, якщо в 1960 р. функціонували 12 нових санаторіїв, то 1965 р. – 11, І970 р. – 10, 1975 р. – 11, 1980 р. – 14, 1985 р. – 19. Кожного року більше 52% хмельничан оздоровлювались в різних пансіонатах і Будинках відпочинку [21, 9].

Отже, в 1960-80-х рр. головним завданням державних органів було поліпшення стану охорони здоров’я населення, що вимагало не тільки зростання мережі медичних установ і збільшення кількості кадрів, але й нових методів організації роботи лікувально- профілактичних закладів, диференційованого підходу до медичного обслуговування різних вікових, статевих і професійних груп населення. Підвищився рівень державного санітарного нагляду, пропаганда медичних і гігієнічних знань. Населення краю все активніше брало участь у проведенні санітарно-оздоровчих заходів. Позитивними були співпраця медичних закладів з науково-дослідними інститутами, зміцнення наукового потенціалу лікарів, їх раціоналізаторська та громадська робота. Хоча остання не сприяла підвищенню фахового рівня лікарів, втім, відволікала від основної діяльності. Підвищився рівень державного санітарного нагляду, поліпшилася пропаганда медичних і гігієнічних знань. Населення все активніше брало участь у проведенні санітарно-оздоровчих заходів.

Разом з тим, у деяких установах охорони здоров’я на низькому рівні проводилася організація роботи, мали місце окремі факти формального ставлення медичних працівників до своїх обов’язків. Якість і обсяг медичної допомоги сільському населенню відставали від допомоги, що надавалася міському населенню. Не були усунені недоліки в забезпеченні населення медикаментами, повільно розширювалася мережа аптек, складів, медичних магазинів і аптечних баз. Установи охорони здоров’я все ще недостатньо були оснащені санітарним і спеціалізованим автотранспортом, сучасним обладнанням та інвентарем. Мали місце недоліки в роботі швидкої і невідкладної медичної допомоги, випадки несвоєчасної і неякісної медичної допомоги хворим.