Шкідливість бур’янів і вдосконалення системи захисту озимої пшениці в умовах зони лісостепу України

Особистий внесок здобувача. Автор безпосередньо приймав участь у плануванні та проведенні дослідів, обліків та спостережень, обробці результатів, аналітичній роботі та підготовці матеріалів до друку.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідались на науково-практичному семінарі молодих вчених та спеціалістів “Вчимося господарювати” (Чабани, 1999), засіданнях Вченої ради ІЗР УААН (1997, 1998, 2001), науково-методичній раді Інституту цукрових буряків УААН (2001), засіданні кафедри загального землеробства НАУ (2001).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 4 наукові праці, в яких викладено основні положення дисертації.

Структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 113 сторінках машинописного тексту. Вона складається із вступу, загальної характеристики роботи, огляду літератури, опису умов та методики проведення досліджень, восьми розділів експериментальної частини, висновків, переліку посилань, додатків. У дисертації міститься 3 таблиці, 14 рисунків, 18 додатків. Перелік літературних джерел охоплює 324 найменування, у тому числі 70 іноземних.

Висловлюємо щиру подяку колективам установ за сприяння при проведенні наукових досліджень.

 

 

В цьому розділі на підставі аналітичного огляду літературних джерел окреслена необхідність постійного вдосконалення системи захисту посівів озимої пшениці від бур’янів.

 

 

Дослідження проводились у лісостеповій зоні України, яка займає третину сільськогосподарських угідь України. За кліматичними умовами західні та східні райони Лісостепу відрізняються між собою. Середня багаторічна сума опадів на території Лісостепу зменшується в напрямку з заходу на схід з 700-550 до 575-500 мм, ГТК – 1, 6-1, 2. Приблизно 65% опадів припадає на теплий період року. Сума опадів за період вегетації озимої пшениці коливається від 310 до 500 мм. Грунти за механічним складом досить різноманітні. Найбільш поширені світло-сірі, сірі та темно-сірі вилугувані чорноземи, чорноземи глибокі малогумусні та середньогумусні. Досить поширені також змиті грунти різних типів, в основному вилугувані.

В Хмельницькій, Тернопільській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Сумській, та Полтавській областях проведено обстеження полів, а в Київській області, крім того, проводили польові та виробничі досліди.

Маршрутні обстеження посівів озимої пшениці, визначення структури забур’яненості в зоні Лісостепу України проводились за методиками Ісаєва В. В. (1990), Тулікова А. М. (1974). Видовий склад бур’янів визначали за довідниковою літературою (Станков, Талиев, 1949; Никитин, 1983; Доброчаева, Котов, Прокудин и др., 1987; Веселовський та ін., 1988; Dicot weeds, 1988; Бур’яни на цукрових буряках, 1996; Верещагин, 2000).

Екологічні характеристики бур’янового угруповання визначали за Бигон, Харпер, Таунсенд (1989).

Польові дрібноділянкові та виробничі досліди проводили на полях акціонерного товариства “Україна” Миронівського району Київської області. При проведенні дослідів використовували методику Доспєхова Б. О. (1985). ГТК – 1, 43, вміст гумусу – 2, 9%, реакція грунтового розчину (рН грунту) – 6, 87-6, 89.

Сорт озимої пшениці – Поліська 90. Група стиглості – середньостигла. Напрям використання – цінна [Реєстр сортів рослин України на 1997 рік]. Попередник – горох. Висівали озиму пшеницю вузькорядним способом 19, 22 та 29 вересня. Норма висіву насіння, що відповідає 5 млн. здатних до проростання насінин на 1 га, – 276, 288 та 295 кг/га.

Процес забур’яненості посівів озимої пшениці визначали за результатами обліків появи сходів бур’янів. Обліки проводили кількісним методом (Методические указания …, 1986; Іващенко, Бойко, 1997).

Вміст елементів мінерального живлення визначали кількісно-ваговим методом (Методические указания …, 1986). Обліки проводили у фазах кущіння, стеблування, колосіння, цвітіння, молочно-воскової стиглості озимої пшениці.

Вміст сухої речовини в надземній масі бур’янів визначали термостатно-ваговим методом. Вміст елементів живлення визначали методом мокрого озолення за методикою Гінзбург К. Е., Щеглова Г. М., Вульфіус Е. А. (Методика исследований по сахарной свекле, 1986). Калій визначали безпосередньо на полум’яному фотометрі, азот – відгонкою на приладі Сєрєньєва. Фосфор визначали колориметричним способом. Величину використання азоту, фосфору і калію видами бур’янів визначали розрахунковим методом (Державин и др., 1998).

Шкодочинність окремих видів бур’янів вивчали шляхом спільного вирощування рослин озимої пшениці з різними видами бур’янів (Воеводин, Зубков, Корнилова, 1983). Кількість рослин кожного виду бур’янів при цьому становила 10, 15 і 20 шт. /м². Масу бур’янів визначали у фазі цвітіння озимої пшениці.

Облік урожайності озимої пшениці проводили у фазі повної стиглості культури. Урожай збирали суцільним поділяночним методом. Структурні показники урожаю визначали за результатами розбору снопів.

Економічні та господарські пороги шкодочинності визначали згідно методик Воєводіна А. В. та ін. (1983), Алієва А. М., Ладоніна В. Ф. (1990), рекомендацій Захаренко В. А. (1989), Тулікова А. Н. (1982).

Вивчення можливостей використання фітоценотичних властивостей озимої пшениці для контролювання забур’янення посівів вивчали при різній густоті стояння продуктивних стебел (схемою досліду було передбачено від 430 до 700 шт. /м2). Обліки бур’янів проводили кількісно-ваговим методом (Методические указания …, 1986). Площу листової поверхні рослин озимої пшениці