Шляхи формування професійної компетентності вчителя інформатики

                                                                                                          Буняк Володимир Олександрович

 

 

Постановка проблеми. За умов інформатизації освіти розширюються вимоги до вчителів інформатики, зокрема вони повинні вміти реалізовувати у власній педагогічній діяльності особистісноорієнтований та компетентнісний підходи, генерувати нові ідеї при вирішенні педагогічних проблем, грамотно працювати з різноманітними засобами доступу до інформаційних ресурсів. Так, науковець Ю. С. Римський наголошує, що інформаційне суспільство потребує фахівців, які вміють активно діяти, самостійно приймати рішення, гнучко адаптуватися до швидкозмінних умов сучасного життя [6].

Тому в закладах післядипломної педагогічної освіти при ознайомленні із сучасними методичними підходами до вивчення фахових дисциплін у курсантів необхідно формувати готовність до майбутньої професійної діяльності, активізувати мотивацію навчально-пізнавальної діяльності, розвивати особистісні якості та критичне мислення. При цьому вониповинні усвідомити, що педагогічна діяльність вимагає сьогодніне лише ретельної підготовки до уроків, постійного аналізу власної діяльності, але й готовності до неперервного навчання, удосконалення протягом усієї професійної діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідження психолого-педагогічних особливостей організації навчання у вищих навчальних закладах різного рівня акредитації, розробку та впровадження інноваційних педагогічних технологій здійснювали В. П. Беспалько, СУ. Гончаренко, Д. Дьюї, Ю. І. Машбиць, П. І. Сікорський, М. Б. Євтух та ін.

Методологічні та теоретичні основи компетентнісного підходу до оцінювання результатів навчання розглядали Б. Блум, І. А, Зімня, В. В. Краєвський, С. А. Раков [5], Ю. С. Рамський [7], О. В. Овчарук та ін.

Питання підготовки вчителів інформатики до професійної діяльності, розвитку інформаційної культури та формування професійних компетентностей на різних етапах становлення вивчали В. Ю. Биков, О. М. Гончарова, М. І. Жалдак, В. І. Клочко, М. П. Лапчик, Н. В. Морзе [4], Ю. С. Рамський [6], C. O. Семеріков [8] та ін.

Однак недостатньо дослідженими та розробленими залишаються питання перепідготовки вчителів на основі компетентнісного підходу. Також варто визначити, які компетентності учителів інформатики мають бути сформовані за умов кредитно-модульного навчання.

Мета статті -розкрити психолого-педагогічні особливості професійних компетентностей учителя інформатики, описати процес їх формування у ході ознайомлення із сучасною методикою навчання інформатики.

Виклад основного матеріалу. У психолого-педагогічній літературі навчання визначається як цілеспрямований процес здобування і засвоєння знань, умінь, навичок, способів пізнавальної діяльності людини, що здійснюється відповідно до поставлених завдань [1, с. 223]. Навчання є двостороннім процесом спільної діяльності викладача та курсанта, що спрямована на досягнення взаємопов'язаних цілей: освітньої – оволодіння знаннями, уміннями і навичками; розвиваючої – розвиток мови, пам'яті, мислення, творчих здібностей; виховної – формування світогляду, культури. Обидві сторони – викладач та курсант – беруть активну участь у цій діяльності, але кожен по-своєму.

Навчання розглядається науковцями як особлива діяльність курсантів, у процесі якої відбувається не тільки оволодіння знаннями, уміннями та навичками з фахових дисциплін, але й забезпечується їхній розумовий розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери й пізнавальних здібностей.

Для того, щоб засвоєні знання стали предметом практичних дій учителя, у нього має бути сформоване вміння й сприймати, переробляти і фіксувати, а ще – управляти процесом їх вивчення. Тому важливими у навчанні є не стільки знання як такі, скільки можливість осмислено оперувати ними у ходірозв'язування професійних задач, здатність використовувати їх, здобуваючи нові знання. Необхідно пам'ятати, що здобування знань та засвоєння способів діяльності значною мірою залежить від наявності мотивації до учіння, ціннісних орієнтацій суб'єкта, накопиченого досвіду, здібностей, професійного інтересу.

Значення традиційної тріади «знання-уміння-навички» у єдиному комплексі та розширення його змісту через: мотивацію діяльності; здібності до подолання стереотипів; гнучкість мислення; характер особистості (самостійність, цілеспрямованість, здібності та ін.) у сучасних умовах виражене поняттям «компетентність».

Під компетентністю розуміють комплекс знань, умінь та навичок, досвід застосування їх для здійснення діяльності, метою якої є досягнення певних цілей, ставлення до процесу та результатів виконання цієї діяльності [2, с. 66]. Виконуючи певну послідовність дій, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них, оцінюючи результати такої діяльності, вчителі набувають компетентностівідповідного рівня у певній галузі знань.

Якщо сфера життя, в якій людина здатна ефективно функціонувати, є достатньо широкою, то мова йде про «ключову» чи життєву компетентність. Якщо компетентність розглядається у вужчій сфері, наприклад, у рамках деякої наукової дисципліни, то виділяють предметну чи галузеву компетентність, з допомогою якої фахівець може визначити і самостійно розв'язати проблеми, характерні для конкретної сфери діяльності.

Процес набуття індивідом компетентностей здійснюється під впливом різних факторів, наприклад, під час навчання у вищому навчальному закладі чи при здійсненні фахової діяльності. Щодо вимог до рівня підготовки випускників вищих навчальних закладів, то ключові компетентності є інтегральними характеристиками якості їх підготовки, пов'язані з їх здатністю застосовувати знання, уміння, навички, ставлення до певного міждисциплінарного кола проблем [2].

Отже, компетентність – це результативно-діяльнісна характеристика освіти.

Компетентність фахівця включає наступні аспекти: розуміння сутності виконуваних завдань; знання досвіду, який є в цій галузі; вміння обирати засоби та способи дії,