Шляхи формування вправної комунікації вчителя-словесника в системі професійного розвитку педагогів

Предмет:

Педагогіка

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Лавренчук Володимир Павлович,

кандидат філологічних наук, завідувач кафедри методики і змісту соціогуманітарної освіти Рівненського

обласного інституту післядипломної педагогічної освіти

Шляхи формування вправної комунікації вчителя-словесника в системі професійного розвитку педагогів

Комунікація у суспільстві здійснюється за певними законами, у межах віками відпрацьованих моделей, усталених форм. Зв'язки мислення і мовлення втілюються, передусім, у процесах породження і сприйняття мовлення, які, у свою чергу, відбуваються за певними мисленнєво-мовленнєвими законами і правилами.

Спілкування людей – складний процес взаємодії особистостей у конкретному часовому й просторовому вимірі. Будь-які стосунки людей з використанням мови мають багато спільних ознак, що дозволяє стверджувати про спілкування як універсальну категорію.

Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Життя і діяльність суспільства неможливі без спілкування людей, оскільки воно є необхідною умовою будь-якої діяльності.

Часто у побутовому мовленні, а іноді й у науковій літературі спілкування ототожнюють з комунікацією. Однак, поняття «спілкування» і «комунікація» різняться між собою. Поняття «спілкування» є більш загальним, а «комунікація» – конкретним, що позначає лише один із типів спілкування.

Спілкування – сукупність зв'язків і взаємодій людей, суспільств, суб'єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

Це комплексне поняття, що охоплює всі можливі типи процесів взаємозв'язку і взаємодії людей: інформаційний, інтерактивний і перцептивний.

Комунікація (лат. соmmunісо – зв’язую, роблю спільним) – смисловий та ідеально змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування.

У сучасній лінгвістиці комунікацію розглядають як спілкування, обмін думками, даними, ідеями тощо, тобто як специфічну форму взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності.

Термін «комунікація» можна вживати як синонім терміна «спілкування» з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні.

Спілкування в сучасному інформаційно насиченому суспільстві виконує такі функції:

Контактну (встановлення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати повідомлення та підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту спілкування).

Інформаційну (обмін інформацією, описами, запитаннями та відповідями).

Спонукальну (заохочення партнера, аудиторії або ж самого себе до виконання певних фізичних, фізіологічних, інтелектуальних, духовних та інших дій).

Координаційну (взаємне орієнтування й узгодження дій учасників спілкування щодо їх спільної діяльності).

Пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень а також – взаємне розуміння намірів, установок, переживань, станів один одного).

Емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнера, аудиторії певних переживань, психічних станів тощо).

Налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків).

Впливову (спрямування на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера: намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оцінних критеріїв тощо).

У процесі спілкування ці функції тісно взаємодіють; може також переважати якась одна або декілька.

Функції комунікації визначають її роль у суспільстві:

Комунікація як міжособистісний (соціальний) процес і вид соціальної діяльності є одним із найважливіших чинників формування суспільства. У ньому вона виконує «цементуючу» роль.

Комунікація – найважливіший «механізм» формування індивіда як соціалізованої особистості, пов'язаної з конкретним етносом, його культурою, історією, психологією тощо, тобто специфікою світосприйняття, світобачення.

Комунікація, загалом, сформувала людину як вид Ноmо sаріеns (мисляча людина), виділила його зі світу тварин, «прив'язавши» засобами референції (лат. повідомляю), тобто виділення, позначення всього того, що її оточує, саме до «цього світу», зорієнтувала в ньому, сприяла розвитку розуму як одного з найважливіших центрів сприйняття та осмислення світу.

Комунікація є засобом корекції соціального вияву індивіда або групи.

Комунікація забезпечує існування соціальної пам'яті, зберігання й передавання інформації між генераціями і в межах однієї генерації.

Комунікація сприяє синхронізації життя суспільства у часі та просторі.

Отже, охоплюючи перцептивну, інтерактивну і комунікативну складові, комунікація постає найважливішим чинником соціальної організації суспільства, неуникною складовою щоденного життя кожної людини.

Спілкування як діяльність. Типи спілкування. Із психологічного погляду будь-яка діяльність певним чином структурована. Л. Виготський і його послідовники вважають, що найважливішими складовими діяльності є:

Мотив – причина, поштовх до початку діяльності. Мотиви можуть бути найрізноманітнішими і стосуватись практично всіх сфер людського життя: фізичної, фізіологічної, інтелектуальної, духовної.

Мета – усвідомлене уявлення про результат, якого необхідно досягти в процесі діяльності. Мета тісно пов'язана з мотивом діяльності й впливає на її подальший перебіг.

Дія – здійснення чого-небудь з конкретною метою, яка випливає із загальної мети.

Операція – спосіб здійснення дії. Операції співвідносні з умовами досягнення мети (місцем, часом, оточенням, ситуацією, контекстом, різноманітними внутрішніми та зовнішніми впливами тощо).

Діяльність – динамічна система, у межах якої постійно відбуваються трансформації: акт діяльності може втрачати мотив і перетворюватися на дію, яка реалізує іншу діяльність; і навпаки, дія може набувати самостійної спонукальної сили й стати актом діяльності; дія може трансформуватись в операцію, почати реалізовувати різноманітні типи мети.

Класифікують діяльність за різними ознаками:

за якісною специфікою (трудову, ігрову, пізнавальну) ;

за сферами вияву (зовнішню або матеріальну, і внутрішню, або теоретичну) ;

за результатами (конструктивну і деструктивну) ;

за мірою участі творчого начала (творчу або пошукову, і рутинну, або автоматизовану) ;

за участю складових найважливіших сфер вияву