Шляхи попередження торгівлі жінками

У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав та свобод людини. Тому проблема запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі розглядається як одне з пріоритетних завдань сьогодення у сфері захисту прав та свобод людини. Глобалізація у світовому масштабі, дедалі зростаюча взаємозалежність та взаємопов'язаність між собою окремих країн та цілих регіонів спричинила безпрецедентне поширення наприкінці XX ст. такого ганебного явища, як работоргівля. Особливо загрозливих форм та проявів набула торгівля дітьми та жінками.

Основною і першочерговою причиною торгівлі жінками є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми, що призводять до зубожіння великої кількості населення, стають причиною того, що більшість громадян цих країн є потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони, насамперед, стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції, що збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них – жінки.

За інформацією Міжнародної організації міграції, за останні роки близько 3 млн. наших співвітчизників виїхали в пошуках роботи за кордон, з них понад 200 тис. українських жінок потрапили у тенета ділків секс-індустрії країн-реципієнтів. Основними країнами-реципієнтами «живого товару» з України є країни Західної Європи, а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об'єднані Арабські Емірати та ін. Заданими консульських установ України за кордоном лише у 2006 р. до Туреччини було вивезено понад 9 тис. українок, до Греції – 6 тис., до Сербії – близько 2 тис. Це лише приблизні дані, оскільки отримати об'єктивну офіційну інформацію майже неможливо: работоргівля здійснюється таємно, у досить вузькому колі работорговців, за її розголошення розплачуються життям, тому жертви работоргівлі бояться співпрацювати з представниками правоохоронних органів.

Вивчення проблеми запобігання торгівлі людьми в Україні було ініційоване ще в 1994-1998 рр. Це було пов'язано з виявленням масових випадків незаконного усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Для розслідування цих фактів Верховною Радою України було створено тимчасову спеціальну слідчу комісію, до складу якої увійшли народні депутати України тринадцятого скликання. Підсумком роботи цієї комісії стало порушення низки кримінальних справ за фактами зловживань при усиновленні дітей-сиріт іноземними громадянами у ряді регіонів України, зокрема у Львові, Одесі, Тернополі, Києві, Донецьку. Були також виявлені масові випадки торгівлі жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації. Масштаби цього злочину зумовлювали необхідність вжиття рішучих дій, передусім законодавчого характеру. Потрібно було негайно поставити заслін подальшому поширенню цього явища та встановити кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.

За даними моніторингу, лише 20% жінок – потенційних жертв торгівлі людьми, втягнутих у секс-бізнес, достеменно знають, що вони будуть займатися проституцією. Решта – втягуються до секс-бізнесу примусово, шляхом насильства, залякування та приниження людської гідності.

На сьогодні питання торгівлі людьми регулюють такі законодавчі документи:

Кримінальний кодекс України (Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) ;

Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, затверджена Постановою Кабінету міністрів України № 1768 від 25 вересня 1999 р. ;

Постанова Кабінету міністрів України „Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки”;

Комплексна програма протидії торгівлі людьми, постанова КМУ;

Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності) ;

Декларація з питань запобігання та боротьби з торгівлею людьми;

Декларація ООН про попередження насильства щодо жінок.

Незважаючи на те, що Україна активно бореться проти торгівлі людьми як на державному рівні, так і за участю громадських організацій державного і міждержавного рівня, але проблеми все ж таки існують.

Вже не один раз на міжнародному рівні підіймалося питання про необхідність згоди великих держав з ідеєю створення міжнародного кримінального суду, що має універсальну національну юрисдикцію. Такий захід дійсно є важливим, бо таким чином можна було би впливати на зміни в національному законодавстві різних країн, зокрема:

внести зміни в кримінальні кодекси держав, які збільшили би максимальний строк позбавлення волі до 20 років з можливістю призначення пожиттєвого ув'язнення для випадків торгівлі, що закінчилися смертю жертви;

внести зміни, що забороняють і переслідують ввіз для передачі в рабство, кабалу чи подібні до таких, умови, торгівлю дітьми, незаконне володіння чи знищення ідентифікаційних чи імміграційних документів іншої особи;

запровадити і забезпечити існування в зарубіжних країнах програм з безпеки інтеграції, реінтеграції і переселення жертв торгівлі та їх дітей;

внести зміни, які б дозволили фонди, що формуються з коштів, отриманих від реалізації заарештованого і конфіскованого майна, витрачати на потреби жертв та ін.

Існує також міжурядова організація, здатна вирішувати глобальні проблеми міграції, задовольняти зростаючі потреби мігрантів і надавати допомогу у випадку виникнення надзвичайних подій гуманітарного характеру – «Міжнародна Організація з міграції», створена в 1951 році. До її складу входять 100 місій з різних країн світу. Сьогодні MOM запроваджує 51 проект в чотирьох сферах:

«Дослідження»: важливий захід, що дозволяє краще зрозуміти