громадянин з дотриманням гарантій всіх його прав був оголошений померлим, а його шлюб припинився, немає й підстав для визнання другого шлюбу недійсним. У судовій практиці (особливо в повоєнні роки) відомі випадки, коли за позовом одного із подружжя другий шлюб розривався і колишнє подружжя реєструвало новий шлюб на загальних підставах.
Пошук
Шлюб за сімейним законодавством
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
23
Мова:
Українська
Б) Зареєстрований між особами, які є родичами по прямій лінії спорідненості, а також між рідними братом і сестрою.
Підставами визнання шлюбу недійсним є укладання шлюбу з близькими родичами – родичами по прямій висхідній і низхідній лініях, а також між рідними братами та сестрами (тобто між повнорідними – які походять від спільних батьків, і неповнорідними єдинокровними і єдиноутробними, тобто такими, у яких спільними є або батько, або мати і спільна кров чи спільна утроба).
Перешкодою до укладання шлюбу є не лише шлюбні родинні зв'язки, а й будь-яка, в тому числі позашлюбна, родинність.
Свого часу в Російській імперії церква забороняла шлюби між родичами до 8-го ступеня родинності, пізніше – до 4-го ступеня. Випадки визнання шлюбу недійсним з наведених вище підстав в судовій практиці практично не зустрічаються, оскільки суспільна мораль засуджує кровозмішення. Водночас вони не можуть бути виключені взагалі, особливо коли мова йде про одруження між братами та сестрами від повторних шлюбів.
У будь-якому випадку шлюби між близькими родичами (по прямій низхідній і висхідній лініях), між рідними братом та сестрою (як повнорідними, так і неповнорідними, тобто народженими від спільних батьків чи пов'язаними між собою або спільною кров'ю батька, або спільною утробою матері) є абсолютно недійсними.
В) Зареєстрований з особою, яка є недієздатною. Особа, яку у встановленому порядку визнано судом недієздатною, не має можливості свідомо висловити свою волю на укладання шлюбу, оскільки внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій та оцінювати їх. Тому шлюб, укладений із такою особою, вважається укладеним без її згоди і не може вважатися дійсним. Наведені порушення умов укладання шлюбу обумовлюють його абсолютну недійсність і дають підстави органу РАЦСу за заявою зацікавленої особи анулювати актовий запис про шлюб.
Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу і виданого Свідоцтва про шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі. Водночас актовий запис, як і Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне значення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало законної сили.
Як видно зі змісту ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних правовідносин, позовна давність не застосовується, окрім випадків, прямо передбачених законодавством (виняток становлять, наприклад, спори щодо визнання батьківства, визнання материнства, оспорювання батьківства чоловіка). Таким чином, на позови про визнання шлюбу недійсним позовна давність не поширюється.
Правові наслідки визнання шлюбу недійсним визначені в ст. 45 СК України і полягають у тому, що визнання шлюбу недійсним анулює всі правові наслідки шлюбу, тобто ніяких прав та обов'язків між особами, що уклали недійсний шлюб, не виникає. При цьому права і обов'язки анулюються не на майбутнє, а з дня укладання такого шлюбу.
Суть інституту визнання шлюбу недійсним полягає в тому, що він не лише припиняє правовідносини, які можуть виникнути в майбутньому (це має місце і при розірванні шлюбу), а й поновлює те становище, яке існувало до укладання шлюбу.
По-перше, до майна, набутого такими особами в шлюбі, застосовуються не норми сімейного права щодо спільної власності подружжя, а норми цивільного законодавства щодо спільної часткової власності, тобто розмір часток на майно визначається відповідно до участі таких осіб своєю працею і коштами у придбанні майна. Частка кожного з подружжя щодо такого майна може бути визначена угодою або рішенням суду. Користування та розпорядження майном, яке належить особам на праві спільної часткової власності, здійснюється на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто – у порядку, визначеному судом.
Залежно від характеру речі кожний із співвласників може володіти і користуватися або частиною речі в натурі, або річчю в цілому в порядку встановленої черги. Колишній з подружжя як учасник спільної частки власності може самостійно без згоди співвласника розпоряджатися своєю часткою в праві власності – продавати, дарувати, заставляти, заповідати. Передача іншій особі у власність частки майна в натурі можлива лише після виділу цього майна в натурі або поділу всього спільного майна, тобто у разі часткового чи повного припинення права спільної власності. При продажу частки в спільній власності сторонній особі колишній з подружжя користується правом привілеєвої купівлі частки (за винятком продажу з публічних торгів).
Якщо ж виділ майна в натурі неможливий, то колишній з подружжя має право на виплату йому вартості його частки. З отриманням грошової компенсації він втрачає своє право на частку в спільному майні.
Якщо хтось з подружжя в період такого шлюбу набув будь-яке майно на своє ім'я (автомобіль, квартиру, будинок, земельну ділянку, човен, рушницю, іменні акції тощо), воно вважається таким, що належить особисто йому. Інший з подружжя має право вимагати поділу такого майна лише за умови, якщо доведе, що він брав участь у набутті такого майна