Сім’я як найважливіша соціальна інституція відтворення населення

політики в цілому характерні зміни з метою, в пріоритетах, в орієнтації, в методах її здійснення. Сімейна політика реагує на багато чинників: економічну кон'юнктуру, соціальні зрушення, демографічну ситуацію. Скорочення державних витрат може, хоча і не завжди, відбиватися на витратах на сімейну політику. Національний менталітет, вироблений у процесі історичного розвитку кожної країни, впливав на сімейну політику в силу специфічного національного розуміння проблем, пріоритету, соціальних зрушень. Так, Данія та інші Скандинавські країни першими визнали обох батьків однаково відповідальними за виховання дітей і першими ввели відпустки у зв'язку з народженням і вихованням дітей як для батька, так і для матері. Вони також першим зрівняли в правах на одержання допомоги позашлюбних дітей. Концепція надання відпусток обом батькам зараз поширюється і на інші країни, включаючи ті, де соціальні статус жінок більш низький (Португалія, Греція), ніж у країнах Північної Європи. Спільним для всіх європейських країн є той факт, що сім'я є найважливішим соціальним інститутом, у якому народжуються і виховуються Нові покоління, де відбувається їх соціалізація, де ці покоління отримують економічну і психологічну підтримки. У 70-х роках системи охорони материнства, допомоги і пільг сім'ям з дітьми діяли вже в більшості країн Заходу. Нині в них як мінімум в рамках соціальної допомоги проводяться наступні заходи: медичне обслуговування жінок у період вагітності і народження дитини, надання та оплата декретної відпусток, спостереження за здоров'ям немовлят і дітей молодшого віку, надання права на відпустку по вихованню дітей (так званий батьківську відпустку), сімейних пільг на дітей, податкових пільг, позик під низькі відсотки (або субсидій) для придбання або оренди житла та деякі інші. У всіх країнах Заходу діють служби планування сім'ї, а жінки отримали право доступу до контрацептивів. Ставлення до абортів варіює від повної лібералізації до строгих обмежень. Проте ці загальні положення мають часом складну диференціацію по країнах, обумовлені низкою умов, термінів, вікових обмежень і т. п. Так, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами повністю оплачується працює тільки в чотирьох країнах (Німеччина, Франція, Люксембург, Нідерланди) ; від 50 до 90% заробітку отримують жінки в п'яти країнах (Бельгія, Данія, Іспанія, Ірландія, Італія), ще менше компенсація декретної відпустки у Греції та Португалії. У Великобританії і США системи оплати особливі – залежать від ряду причин, зокрема тривалості роботи на одному місці. У шести країнах декретну відпустку, так чи інакше, оплачується не тільки працюючим, а й працюючим на себе, а подекуди і непрацюючим жінкам (Бельгія, Данія, Німеччина, Італія, Люксембург і частково Великобританія) в основному у вигляді одноразової допомоги. Відпустки по вихованню дітей або так звані «батьківські», для всіх категорій жінок оплачуються тільки в Німеччині, а деяким категоріям працюючих – в Італії. В інших країнах ці додаткові відпустки не оплачуються. Тривалість відпустки по вагітності та пологах також відрізняється великою різноманітністю. Мінімальна вона в Португалії – 13 тижнів і максимальна в Данії – 28 тижнів. В інших країнах від 14 до 20 тижнів. У деяких країнах встановлено загальну тривалість декретної відпустки, а його поділ на «до» і «після» пологів носить гнучкий характер. В Іспанії, наприклад (крайній випадок), можна зовсім не брати допологової відпустки і всі 16 тижнів використовувати після народження дитини. У всіх без винятку країнах заборонене звільнення вагітної жінки, а її місце роботи на період декретної відпустки зберігається. У багатьох країнах право повернення на колишнє місце роботи поширюється на більш тривалий період. У цьому відношенні виділяється Німеччина, де цей термін становить 36 міс. В інших країнах – від двох до 12 міс. Майже у всіх країнах, крім Ірландії, вагітна жінка має право переходу на більш легку роботу. Обов'язковий медичний огляд потрібно від жінок у восьми країнах з 12 (крім Бельгії, Греції, Ірландії, Франції). Менш поширений такий вид підтримки сім'ї, як допомога у зв'язку з народженням дитини (родове посібник). Його видають всім жінкам тільки в чотирьох країнах (Бельгія, Франція, Люксембург та Португалія). В Ірландії та Великобританії така допомога можуть отримати тільки потребують сім'ї. Відносно відпусток по догляду за хворими дітьми країни Європейського Союзу значно відстали від колишніх соціалістичних країн Європи та Росії. Такі відпустки надаються не в усіх країнах, а там, де вони існують, їх тривалість складає від одного до десяти днів. Деякі країни виплачують допомогу молодим перспективним батькам. До них відносяться, як не дивно, такі бідніші країни, як Португалія і Греція, а також Люксембург. У половині країн Європейського Союзу є пільга для батьків родин при призові їх на військову службу; від військової служби можуть звільнити або відстрочити її проходження. Правда, при цій слід зазначити, що в трьох країнах ЄС обов'язкової служби в армії взагалі не існує (Ірландія. Люксембург, Великобританія). Для сімей з дітьми досить поширені (у восьми країнах з 12) пільги по проїзду на міському, а подекуди і на залізничному транспорті. Таких пільг не мають тільки англійці, португальці, голландці і данці. Всі країни ЄС виплачують сімейні допомоги на дітей. Тільки в одних воно носить універсальний характер, тобто нічим не обумовлено, а в інших при його виплаті враховуються доходи сім'ї. Універсальний характер мають допомоги у восьми країнах (Бельгія, Данія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Великобританія). «Напівуніверсальний» характер виплат існує в Німеччині. Тут платять допомоги практично всім, але, починаючи з другої дитини, розмір допомоги залежить від доходу сім'ї. Встановлено також загальний стеля доходу, після якого з 1994 р. допомога зовсім не видається. Однак ця стеля такий високий, що навряд чи має практичне значення. Лише у чотирьох країнах розмір допомоги автоматично індексується (Бельгія, Люксембург, Греція, Португалія). У більшості інших індексація проводиться щорічно або (як у Німеччині) відбувається їх періодичний перегляд. За винятком Греції сімейні допомоги податком не обкладаються. У деяких країнах розмір сімейних посібників прогресивно збільшується в міру дорослішання дитини (Бельгія, Франція, Люксембург, Великобританія). У половині країн розмір допомоги залежить від черговості народження дитини. У більшості випадків максимальна сума виплачується на третю-четверту дитину. Вікова межа надання сімейної допомоги на дітей більш ніж у половині країн встановлена в 18 років. У чотирьох країнах допомогу не отримують діти з 16-17 років, а в одній (Ірландія) – з 14лет. У всіх країнах, окрім Данії та Іспанії, вікова межа виплати допомоги може бути підвищена, якщо дитина продовжує навчання, зокрема здобуває вищу освіту. Такий вікова межа в більшості країн становить від 24 до 27 років (максимум у Німеччині та Люксембурзі). В останні роки в країнах Західної Європи і, особливо, у Німеччині, Франції і деяких інших, почала формуватися більш всеосяжна концепція сімейної політики. Ставиться питання про створення такої соціальної середовища, яка б більш повно відбивала потреби батьків і дітей. Ця концепція має на увазі поліпшення умов праці для батьків, які мають маленьких дітей, зокрема, збільшення тривалості «батьківської відпустки» із збереженням права повернення на попереднє місце, більш широке поширення гнучкого графіка роботи, неповної зайнятості, створення більш зручних рекреаційних можливостей у передмістях, поліпшення роботи громадського транспорту, більш широке залучення батьків в роботу дитячих дошкільних установ, розширення системи податкових пільг на дітей. Підводячи підсумок вищесказаного можна зробити наступні висновки. Більшість розвинених країн посилюють заходи допомоги сім'ям або вводять їх, якщо їх не було. Одна з цілей сімейної політики – збільшення народжуваності з одночасним створенням сприятливих умов для зайнятості жінок. Загальне збільшення інвестицій варіюється від країни до країни, так само як і їх спрямування. Країни різняться, в першу чергу, з допомоги, яку вони встановлюють у формі відпусток і послуг з догляду за дітьми молодше трьох років, чиї батьки працюють. Країни півночі Європи більш щедрі, витрачаючи багато коштів і на таку допомогу, і на загальні інвестиції. Інвестиції орієнтовані більше на дітей дошкільного віку (3-6 років) і на сім'ї з низьким доходом в англо-саксонських країнах. Франція відрізняється відносно більшою і різноманітною допомогою, що створює, однак, протилежні спонукання в тому, що стосується суміщення роботи і сімейного життя. Вона сприяє підтримці повної зайнятості після народження першої дитини, і швидше, припинення або скорочення активності при народженні наступних дітей.