Соціальна журналістика

Соціальну журналістику доцільно типологізувати за наочно-змістовною й функціональною ознаками.

Сьогодні соціальна журналістика розвивається в двох напрямах:

1). інформуючи, організовуючи окремі акції і допомогу в конкретних ситуаціях, будь то участь в долі соціально беззахисної, знедоленої людини, або «корисна» для громадських організацій інформація про проектну діяльність (навести приклади) ;

2). намагаючись пом’якшити суспільні настрої, установки за допомогою привнесення ідей милосердя, співчуття (навести приклади).

Масив соціально акцентованих видань і текстів розширюється за рахунок ЗМІ, що освоюють суміжні теми і так само публічно, як і соціальні, претендують на корекцію дійсності: екологічних, молодіжних, адресованих ветеранам, пенсіонерам та ін. Особливе місце займають видання, що є, по суті, оригінальними формами творчого самовираження соціальних груп, інтереси яких слабо заявлені в сучасних ЗМІ. Це – бюлетені, вісники, газети, журнали суспільних організацій і некомерційних об’єднань.

Сьогодні соціальна журналістика демонструє не тільки оригінальний проблемно-тематичний зріз і мотивацію, але достатньо вільне володіння виразними засобами, жанровою палітрою, що дозволяє зробити висновок про упевнене становлення нової типології.

Своєрідна спрямованість, проблемно-тематичний зріз соціальної журналістики зумовлюють вибір пріоритетних жанрів. Особливо затребуваними є дослідницько-новинні – розширена замітка, лист, кореспонденція, коментар та дослідницько-образні форми – зарисовка, human story, есе. Наприклад, дуже багато таких соціально орієнтованих текстів в українських виданнях „День”, „Киевские ведомости”, „Факти”.

Існує багато підходів до класифікації соціально спрямованих ЗМІ. Щодо друкованих ЗМІ, що висвітлюють соціальну проблематику, то на думку О. П. Чернеги, ці засоби масової інформації можна типологізувати наступним чином:

1) за наочно-тематичною спрямованістю: екологічні, медичні, з питань фізкультури і спорту та ін. ;

2) за адресатом (соціальними групами, гендерною ознакою) : для молоді, школярів, жінок, пенсіонерів та ін. ;

3) за видом засновника: видання громадських організацій, державних органів [30, 32].

Соціальна журналістика, як особлива сфера діяльності в засобах масової інформації, про що вже йшла мова вище, покликана розкривати та впливати на вирішення соціальних проблем. Тому її сутність найбільш точно характеризують саме теми та проблеми, до яких вона звертається. Але перш ніж типологізувати проблеми, що висвітлюються соціальною журналістикою, необхідно зрозуміти сутність самого поняття соціальної проблеми. І тут на допомогу журналістиці знову приходить соціологія, яка в цьому випадку надає інструментарій для розуміння поняття.

Отже під соціальною проблемою, за визначенням В. Н. Мініної, слід розуміти „об'єктивну суперечність, що знаходиться на такій стадії свого розвитку, коли порушуються пропорції соціальної динаміки (складається соціальна структура, що підриває основи цілісності даної системи) і на цій основі виникає дисбаланс корінних суспільних, колективних і особистих інтересів, що спричиняє руйнування соціальних цінностей, що склалися, і, як наслідок, зміну існуючих властивостей соціуму і виникнення загрози його звичній, сталій (і в цьому сенсі нормальній) життєдіяльності”. Але це визначення соціальної проблеми надто широке. Не всі проблеми, що розкриває соціальна журналістика, виявляють загрозу руйнування звичного способу життя суспільства. Тому наведемо ще одне визначення соціальної проблеми, яке, на нашу думку, більш відповідає значенню соціальної проблеми саме в журналістиці: „Соціальна проблема – це невідповідність між існуючим і необхідним (бажаним) станом в масовій поведінці і діях людей, рівні задоволення їх потреб, що ускладнює життя соціальних груп, спільнот та суспільства в цілому і вимагає колективних зусиль з її подолання”. І саме соціальна журналістика є одним з суб’єктів діяльності з подолання таких невідповідностей.

Як зазначає Г. С. Вичуб, список тем, актуальних для соціальної журналістики сьогодні можна звести до семи окремих груп:

1). по перше, це теми, що стосуються одного з найважливіших завдань соціальної журналістики, а саме взаємодії ЗМІ та некомерційних об’єднань, ЗМІ та органів влади та самоврядування. Сюди належать такі теми: форми самоорганізації громадян для вирішення своїх проблем, механізми взаємодії некомерційних об’єднань з владою і бізнесом в соціальній сфері, потенціал громадських організацій в різних сферах соціального життя: ресурсні центри, добродійні акції, добровольча допомога, консультативна допомога, телефон довіри, довідково-інформаційна система тощо;

2) друга та третя група об’єднують теми, що стосуються висвітлення проблем окремих соціальних прошарків та груп. До другої групи належать проблеми незахищених верств населення: безробітні, мігранти, неповні сім'ї, питання соціального сиротіння, ставлення до громадян похилого віку, створення безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями, адаптації і соціалізації дітей з обмеженими можливостями;

3) третя група стосується проблем молоді, таких як алкоголізм, наркоманія, СНІД, криміналізація суспільства і підліткова злочинність, доступність та якість освіти, діяльність дитячих установ (школи, сімейні дитячі будинки, пансіонати, сирітські притулки та ін.) ;

4) до четвертої групи можна віднести питання про екологічну та природоохоронну діяльність, що їх висвітлює соціальна журналістика: форми і досвід діяльності громадських екологічних організацій, екологічні проблеми регіонів і екологічна експертиза, екологічна освіта та ін. ;

5) п’яту групу складають проблеми пропаганди здорового способу життя: популяризація масового спорту і фізкультурного руху, роль спорту у вихованні, „соціальні” хвороби та їх профілактика, фізичне і психічне здоров'я, інформація про нетрадиційні методики лікування: арт-терапія, музична терапія та ін. ;

6) теми етичного виховання та екології особи відносять до шостої групи. Тут маються на увазі такі теми як принципи цивільного суспільства, толерантності, сімейні і етичні цінності, міжетнічні, міжконфесійні проблеми, спонсорська допомога, досвід добродійних фондів, традиції