Соціальні проблеми реформування земельних відносин в Україні

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати є теоретичною основою для практичного вирішення соціальних проблем, що посилились в результаті прискореної реалізації аграрної реформи:

- вперше соціологічній науці в Україні виконано порівняльний аналіз різних моделей реформування колективних сільськогосподарських підприємств в Україні (модель формування ефективного власника, сумська модель, донецька модель, одеська модель, модель приватно-орендного підприємства) та їх похідних. Зроблено висновок, що в залежності від вибору моделі реформування існує різна ступінь вірогідності втрати частиною власників своєї власності або контролю за її використанням;

- зроблено прогноз подальшого соціального розвитку сільських населених пунктів. Доведено, що існування сільських населених пунктів у їх сьогоднішньому вигляді не має перспектив у зв’язку з втратою економічної основи їх існування – колективного підприємства. Новостворені ж підприємства переважно не в змозі виконати одну з головних своїх функцій – функцію зайнятості;

проведено аналіз динаміки ставлення сільського населення, керівників підприємств, голів фермерських господарств до різних сторін приватизації землі і реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств. Зроблено висновок, що в основі негативного ставлення до земельної реформи недостатня інформованість про її хід, принципи та завдання, а також невідповідність практичного впровадження реформ їх теоретико-правовій базі, коли порушення прав власників землі та майна є надзвичайно поширеним явищем;

доведено, що об’єктом реформ повинен стати сільський населений пункт, як єдиний соціальний організм, а не сільськогосподарське підприємство, як це має місце зараз. Фактичними учасниками приватизації та реорганізації є тільки колишні члени колективних підприємств, наслідки ж стосуватимуться буквально кожного члена громади.

запропоновано комплекс заходів щодо корекції ситуації в сфері регулювання аграрної реформи. Доведено, що практичне впровадження реформи в аграрному секторі повинно стати прерогативою органів місцевого самоврядування. За органами державної влади повинна залишитися тільки функція контролю за дотриманням законодавства. Зроблено висновок, що єдиною структурою, яка може і повинна взяти на себе організацію соціального буття на території сільського населеного пункту замість колективного підприємства, є орган місцевого самоврядування;

зроблено висновок, що найважливішою проблемою сьогодення у справі реформування аграрного сектору є соціальний захист населення, та що цей захист повинен базуватися не на системі пільг, а на створенні умов для одержання прийнятних обсягів доходів від успішного функціонування як традиційних, так і нетрадиційних видів діяльності у сільській місцевості.

Результати дисертаційного дослідження дозволяють краще зрозуміти суть процесів, що відбуваються в українському селі в період переходу до ринку, коли стара система соціально-економічних відносин уже не функціонує, а нова перебуває в стадії становлення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання висновків дисертаційної роботи для вирішення практичних питань, що постають в процесі реформ в аграрному секторі. Результати дослідження дають можливість будувати найбільш прийнятні варіанти подальшого розвитку сільських населених пунктів і регіонів при опрацюванні стратегій розвитку сільського господарства, враховувати як суспільну думку, так і можливі наслідки їх впровадження.

Апробація результатів дослідження. Головні ідеї дисертації були викладені на міжнародних конференціях: “Місцеве самоврядування сучасній політичній системі в Україні і Бєларусі” (Київ, 1997) ; “Проблеми малого бізнесу в АПК України та Бєларусі” (Київ, 1998) ; “Тіньова економіка: соціальні проблеми неофіційної економічної діяльності в Україні” (Київ, 2000) ; “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” V Міжнародний конгрес українських економістів (Львів, 2000) ;

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (117 найменувань). Повний обсяг дисертації – 162 сторінки. 28 таблиць, 13 рисунків та список використаних джерел займають 11 сторінок.

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність теми, вказано зв’язок проблеми з плановими темами, визначені мета і задачі дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, інформація про апробацію результатів дослідження та публікації, особистий внесок здобувача.

Перший розділ “Відносини землеволодіння в Україні: історія та сучасність” має характер основи дослідження в цілому, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні методологічні підходи до визначення соціальних аспектів землеволодіння та землекористування як визначальної характеристики умов життєдіяльності сільського населення та українського соціуму в цілому.

Хоч форми землеволодіння на теренах України доволі часто зазнавали кардинальних змін, зроблено висновок, що не всі вони підпадають під поняття “земельна реформа”. Такою є перш за все Столипінська аграрна реформа, коли була здійснена спроба ліквідації общинного землеволодіння та створення класу сільської буржуазії з усіма атрибутами капіталістичного виробництва, головний з яких – право приватної власності на засоби виробництва, перш за все на землю.

Реформу Олександра II (1861р.), коли були введені значні зміни в принципи общинного землеволодіння, але поміщицьке землеволодіння змін не зазнало, з певними застереженнями також можна віднести до переліку земельних реформ.

Реформу 1917р. слід розглядати лише у контексті зміни суспільного ладу шляхом насильства, ліквідації російської монархії та жовтневої революції.

Досить сумнівною з точки зору поняття реформи в цьому ряду є і колективізація з огляду на її економічну доцільність і методи, якою вона проводилася. Колективізацію слід розглядати не як реформу аграрного сектору, а як один із актів тоталітарної