+3 8(066) 185-39-18
fмежі помірного і субтропічного поясів, вона має родючі землі й достатнє зволоження. Річка По є найбільшою в Італії. Апеннінський півострів і острови вкриті гірськими середньовисотними масивами і неширокими приморськими низовинами. Вже здавна виявились переваги західного узбережжя півострова для людської діяльності. Тут більше опадів і річок (у тому числі Тібр і Арно), береги порізані затоками і бухтами, рівнини навколо Неаполя, Рима і Ліворно вкриті родючими вулканічними ґрунтами. Адріатичне узбережжя, включаючи південно-східні низовини, цих переваг не має. Італія бідна на корисні копалини. Найбільше значення мають поклади сірки, ртуті та мармуру. Ліси вкривають близько 1/5 площі. Здебільшого це альпійська зона. Величезними є рекреаційні ресурси. Серед невирішених екологічних проблем специфічними є опускання островів Венеції і пошкодження старожитностей внаслідок вібрації та забруднення, спричинюваних автотранспортом. Це сейсмічна зона, бувають землетруси, є діючі вулкани.
Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша – австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже). Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латинь, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів – католицизм. Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860-1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн чоловік, найбільше до США, Аргентини і Бразилії. Еміграція має місце і нині. Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місцевості взагалі – в міста. Середня густота населення висока (190 чоловік на 1 км2). Найвищою вона є на Паданській низовині і західному узбережжі, найнижчою – в Альпах. Міське населення становить 70%. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть. У сільській місцевості переважають села, на Півночі – хутори. [4]
Розділ 2. Характеристика господарського комплексу
Італія – високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-ХХІ ст. входить у число 10 найбільш розвинених країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії – обробна промисловість. У межах Італії чітко виділяються відносно заможна промислова Північ і бідний сільськогосподарський Південь (Медзоджорно). Північ вельми нагадує Центральну Європу за кліматом, природними ресурсами і структурі господарства, тоді як Південь більше схожий на справжній середземноморський регіон. На Півночі трикутник Мілан-Турін-Генуя – найбільший промислово розвинений район Італії. За розвитком промисловості, торговій і фінансовій функціям Мілан (2-е за населенням місто Італії) займає 1-е місце, тому його нерідко називають діловою столицею країни. Обличчя Туріну визначають автомобільні заводи концерну «Фіат». Серед приватних концернів найвідомішими є фірма «ФІАТ», телекомунікаційна «СТЕТ» і енергетична «ЕНІ». Велику індустрію Півночі обслуговує Генуя – найбільший порт країни. У місті і його передмісті, що протяглося вздовж моря, багато промислових підприємств. Побережжя Генуезької затоки має також велике курортне значення. Відсталість Південної Італії створила в країні так звану проблему Півдня. Після 2-ї світової війни тут були побудовані великий металургійний комбінат в Таранто, декілька нафтохімічних комбінатів, атомних станцій, але це лише трохи підвищило індустріальну активність Півдня. Найважливіший промисловий і культурний центр Південної Італії – Неаполь. Як пасажирський порт він займає 1-е місце в країні, а за вантажообігом поступається тільки Генуї. Сільське господарство Італії характеризується відсталою агротехнікою, низькими урожаями. Внаслідок великих капіталовкладень в інфраструктуру і великих субсидій від ЄС, за останні десятиріччя економіка Півдня суттєво змінилася, однак, незважаючи на бурхливе зростання в деяких областях, наприклад в Апулії і Абруцці, загалом регіон продовжує сильно відставати від Півночі за прибутками населення. На початку 2000-х років 41% зайнятих складає частку промисловості, 9% – частку сільського господарства, а інші 59% – частку торгівлі, сфери послуг і інших видів економічної діяльності.
Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток – 5 млн т, природного газу – 60 млрд м куб. З 220 млрд кВт-год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Си-цилію. Підводна його частина має довжину 160 км.
Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехно-логічних виробництв і висока трудомісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської