Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах

Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах визначається як вид професійної діяльності, що полягає у створенні освітньо-виховними засобами сприятливих умов для ресоціалізації та подальшої соціалізації, всебічного розвитку, саморозвитку та самореалізації особистості неповнолітнього на основі використання ресурсів особистості, пенітенціарного закладу, громади і держави.

Щоб досягнути мети ресоціалізації неповнолітніх засуджених у пенітенціарних закладах, необхідно певним чином організовувати їхню діяльність, використовувати певні способи і засоби впливу і взаємодії, тобто застосовувати систему методів соціально-педагогічної роботи. Питання визначення методів соціально-педагогічної роботи із засудженими на сьогодні є одним з найактуальніших у пенітенціарній теорії і практиці в контексті реформування пенітенціарної системи в Україні.

Визначенням сутності та класифікацією технологій та методів соціально-педагогічної роботи, у тому числі в пенітенціарних установах, займалися О. Безпалько, В. Синьов, С. Харченко, В. Литвишков, І. Зайнишев, В. Курбатов та інші.

Технології соціально-педагогічної роботи із засудженими неповнолітніми – це сукупність методів, прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних можливостей особистості, конструктивної діяльності щодо зміни несприятливої життєвої ситуації чи розв’язання проблем клієнтів та досягнення різноманітних професійних цілей і завдань суб’єкта соціально-педагогічної роботи, що набуває специфічності при використанні його стосовно специфічного об’єкту (неповнолітній засуджений) і суб’єкту (персонал колонії, громадськість та ін.) в умовах пенітенціарних закладів; тобто, це спосіб організації соціально-педагогічної роботи, що приводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об’єкта і суб’єкта діяльності.

Враховуючи пріоритетність соціально-педагогічних технологій у соціальній роботі, слід розкрити їх зміст через призму соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах.

У педагогічній теорії всі технології умовно поділяються на навчальні і виховні, що відповідають двом основним її розділам – теорії навчання і теорії виховання. Такої класифікації дотримуються і щодо технологій у соціально-педагогічній роботі із засудженими, оскільки вони ті ж самі, але застосовуються в специфічних умовах відбування покарання і тому набирають специфічності у змісті, формі виразу, варіантах поєднання тощо.

Навчальні технології – це сукупність прийомів і способів організації пізнавальної діяльності людини, розвитку її розумових сил, навчальної взаємодії вчителя й учня, учнів між собою та з природним і суспільним середовищем.

Із існуючого різноманіття класифікацій навчальних технологій найбільш доцільною для є класифікація за джерелом знань, відповідно до якої всі технології поділяються на 5 груп:

практичні (експеримент, вправа, навчально-виробнича праця) ;

наочні (ілюстрація, демонстрація, спостереження) ;

словесні (пояснення, роз’яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія, диспут) ;

робота з літературою (читання, вивчення, реферування, цитування, переказ, складення плану, конспектування) ;

аудіо-відеотехнології (перегляд, навчання, вправи під контролем програми, контроль).

Виховні технології – це способи впливу на свідомість, волю, почуття, поведінку людей з метою вироблення у них заданих якостей, тому в основу класифікації технологій соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими покладається комплексний вплив на свідомість, почуття і вчинки (поведінку) особистості. Такий вибір зумовлений постійним спостереженням і аналізом зв’язку між усвідомленням норм і самою поведінкою людини. Найчастіше він відбувається через почуття, ставлення людини до того чи іншого суб’єкту чи об’єкту взаємодії.

Відповідно до цієї класифікації виділяють 5 груп:

формування і корекції свідомості особистості (бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад, «вибух») ;

організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, довір’я, привчання, вправа, тренування, доручення, контроль, створення виховних ситуацій, прогнозування) ;

стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання, критика, довіра) ;

самовиховання (самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання, самоконтроль, самооцінка) ;

виявлення результатів виховання/перевиховання (спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик анкетування, аналіз документації).

При цьому в педагогічній і соціально-педагогічній роботі у виховних колоніях зазначені технології в силу специфічності об’єкту виховного впливу – неповнолітні засуджені – мають назву методів перевиховання.

Основними технологіями формування і корекції свідомості особистості неповнолітнього засудженого є переконання, приклад, вибух.

Переконання як метод впливу на свідомість засудженого має на меті сформувати у особистості систему світоглядних, морально-правових, професійних, естетичних та інших цілей і цінностей, маючи на увазі, щоб вони були не лише зрозумілими і засвоєними засудженими, а глибоко сприйнятими ними як особистісні, власні цінності. Лише на цій основі вони зможуть стати мотивами вчинків і діяльності, внутрішніми регуляторами соціальної поведінки.

Головна мета пенітенціарних установ – формування у засуджених свідомої готовності до соціально-нормативної саморегульованої поведінки. Різновидами і «співметодами» переконання можуть бути роз’яснення, пояснення, доказ, спростування, заперечення, аналіз засудженими конкретних ситуацій морального, правового та іншого змісту.

Приклад – це метод, що впливає на свідомість та поведінку засуджених через наслідування. Найбільш ефективним для засуджених є конкретний життєвий приклад, близький до їхнього, особистісно цікавий і значущий.

Вибух – метод миттєвого впливу на засудженого, у результаті чого він відчуває потребу змінити свою поведінку, ставлення до оточуючих, почати жити по-новому, прийняти категоричні вимоги суспільства чи колективної спільноти. Обов’язковими характеристиками цього методу є несподіваність, раптовість дії, сильне емоційне ураження, які викликають гострі переживання, знецінення попередньої позиції, усвідомлення істотної переваги запропонованих засудженому нових стосунків та позицій.

До основних технологій другої групи – організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки – належать методи вимоги, вправи, привчання, доручення.

Метод вимоги спонукає до діяльності,