Соціально-педагогічна робота з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах

Метод вправ застосовується з метою спеціального відпрацювання способів поведінки в конкретно заданих умовах та різноманітних ситуаціях, а також з метою розвитку вмінь вольової саморегуляції поведінки, самозаспокоєння, володіння собою тощо.

Метод привчання, як правило, застосовується з метою формування у засуджених навичок соціально-нормативної поведінки, дотримання вимог внутрішнього розпорядку установ, належного зовнішнього вигляду, особистої гігієни, правил культури спілкування між собою та з іншими людьми як у процесі відбування покарання, так і після звільнення з колонії, культурного проведення дозвілля, трудової діяльності тощо.

Доручення – метод, який передбачає надання завдань засудженому чи групі засуджених, виконання яких вимагає від вихованця саме таких якостей, які треба формувати, вдосконалювати, корегувати.

До провідних технологій стимулювання діяльності і поведінки (третя група) належать змагання, заохочення, покарання, критика, довіра.

Змагання – це така організація діяльності засуджених, яка враховує природні психічні механізми потреби людини у змаганні, самоствердженні, перемозі. Метод змагання реалізовується в індивідуальній, груповій і навіть масових формах.

Використання методу заохочення виражається в оцінці та схваленні вихователем, колективом співробітників чи засуджених позитивних вчинків та дій. Заохочення спрямоване на закріплення позитивних і гальмування негативних актів поведінки, на спонукання засудженого до активності в різних сферах діяльності – трудовій, навчальній, громадській, дозвільній та реалізується в моральних, економічних адміністративних формах. Заохочення дозволяє закріпити позитивні зміни, надає засудженому впевненість у собі, піднімає його в очах інших, формує почуття відповідальності, гідності, спонукає до подальших позитивних дій.

Покарання як метод виражає негативну оцінку поведінки та вчинків засудженого. Покарання дозволяє зрозуміти недопустимість вчиненого і, об’єднуючись зі страхом повторення покарання, переростає в почуття провини, стає психологічним бар’єром для повторного вчинення подібних дій. Основні завдання покарання – викликати почуття вини, муки совісті, ганьби, каяття у скоєному, роздуми, загострення самокритики; припинити порушення та негативні вчинки; виховувати у засуджених внутрішню стриманість і самоконтроль.

Критика – це висловлювання оціночних суджень щодо певних дій і вчинків засуджених або їх цілісної діяльності і поведінки з метою її покращення. Критиці повинна підлягати не особистість в цілому, а її конкретні дії та вчинки.

Метод довіри є сильним мотиваційним та стимулюючим інструментом впливу на психіку засудженого. Сутність цього методу полягає у виявленні вихователем у засудженого позитивної якості та дорученні йому діяльності, у якій ця якість повинна проявитися, або сформуватися та закріпитися.

До четвертої групи технологій соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими належать методи самовиховання – самоаналіз, самоосуд, самопокарання, самонавіювання, самоконтроль, самооцінка.

Так, сутність методу самоаналізу полягає в тому, що неповнолітній по мірі перебування у виховні колонії розмірковує про власне ставлення до навколишнього світу, власних вчинків, надає моральну оцінку бажанням і потребам, стосункам з колективом засуджених, батьками, персоналом. Самоаналіз закріплює верховенство розуму над емоціями, комплексами, інстинктами в поведінці.

Метод самостимулювання полягає в тому, щоб за рахунок власних зусиль перетворити необхідне в потрібне та приємне. Неповнолітній стимулює себе в гарному навчанні з метою відкрити для себе щось нове й цікаве; у поведінці спирається на самолюбство, усвідомлення власної волі, очікування колективного признання власних вчинків.

Самопокарання як метод уявляє собою внутрішнє заперечення, позбавлення себе задоволень за проявлену слабкість (наприклад, куріння, вживання токсичних речовин, конфлікти тощо). У результаті закріплюється воля, налагоджується дійове внутрішнє самоуправління тощо.

І, нарешті, до групи технологій виявлення результатів виховання/перевиховання засуджених належать спостереження, експеримент, аналіз продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик анкетування, аналіз документації та інші.

Метод спостереження розуміється як спеціально організоване цілеспрямоване, планомірне та систематичне сприйняття поведінки засуджених у природних умовах їх життєдіяльності, що дозволяє фіксувати, аналізувати, узагальнювати прояви особистості, її зміну в різних ситуаціях, контролювати накопичення позитивного досвіду поведінки.

Узагальнення незалежних характеристик ґрунтується на зібранні, порівнянні відомостей про засудженого від різних осіб, котрі характеризують його незалежно один від одного, що підвищує об’єктивність суджень про особливості спрямованості його особистості, риси характеру, суперечливість поведінки за різних обставин та наявність позитивних змін. Як правило, такий метод застосовується при складанні психолого- педагогічної характеристики неповнолітнього, проведенні атестації та внесенні коректив у плани індивідуальної виховної роботи з ним.

Метод аналізу продуктів діяльності (трудової та навчальної, виконання різних доручень, виступів на зборах, листування) допомагає на підставі кількісних і якісних показників побачити зміну інтересів засудженого, його прагнень, ставлень та поведінки тощо.

Таким чином, ми розкрили сутність та класифікацію технологій соціально- педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в пенітенціарних закладах на основі міждисциплінарності та інтегративності її теорії і практики; надали характеристику провідним педагогічним методам – формування і корекції свідомості особистості; організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки; стимулювання діяльності і поведінки; самовиховання; виявлення результатів виховання/перевиховання.

 

 

Андрушко І. Досвід організації соціально-психологічної роботи із засудженими в установах виконання покарань. – К. : Центр «Альтернатива-В», 2004. – 198 с.

Кабат І. Л. Робота з неповнолітніми в установах пенітенціарної системи / І. Л. Кабат // Соц. робота в Україні: теорія і практика. – 2003. – № 2. – С. 136-145.

Караман О. Л. Репресивний та філантропічний етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими в історії зарубіжних і вітчизняних пенітенціарних систем / О. Л. Караман // Соц. педагогіка: теорія та практика. – 2010. – № 1. – С. 72-80.

Кириченко Н. М. Специфіка роботи психолога в соціальній службі пенітенціарної установи / Н. М. Кириченко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка / Черніг. держ. пед. ун-т імені Т. Г. Шевченка. – Чернігів, 2008. – Вип. 50. – С. 74-77.

Киричук В. О. Неповнолітні у пенітенціарній системі / В. О. Киричук // Практ. психологія та соц. робота. – 1999. – № 2. – С. 41.

Соціально-психологічні аспекти оптимізації навчально-виховного процесу в закладах освіти при виховних колоніях для неповнолітніх засуджених: метод. рек. / Н. Г. Калашник, Н. Ю. Максимова, О. Б. Янчук; Держ. департамент України з питань викон. покарань, Ком. сприяння захисту прав дитини. – К., 2009. – 103 с.

Янчук О. Ресоціалізація неповнолітніх, які відбувають покарання // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 1. – С. 75-83.