Соціологія: тези лекцій

Соціальна позиція зумовлена певним типом установок і орієнтацій, метою спільної діяльності. Вона формується під впливом безпосередніх умов життєдіяльності особистості та уособлює реальну поведінку індивіда, реалізацію стосунків у конкретній життєвій ситуації.

Соціальний статус особистості, соціальна роль.

Соціальний статус особистості − це її позиція в соціальній системі, пов'язана з приналежністю до певної соціальної групи чи спільноти, аналізом її соціальних ролей та якістю і ступенем їх виконання. Соціальний статус охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, характер реально виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, політичний вплив, партійну і профспілкову приналежність, ділові стосунки, національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки, – тобто все те, що Р. Мертон називає „статусним набором”. В соціології вирізняються соціальні статуси привласнені, або одержані незалежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність), і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, партійна заангажованість, входження до певної громадської організації, профспілки, тощо).

Соціальна роль – це очікувана типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом. Людина в суспільному житті, як правило, виконує декілька соціальних ролей, які утворюють, згідно термінології Р. Мертона, „рольовий набір”. Соціальні ролі конкретної людини-особистості можуть закріплюватись формально (через посередництво закону чи іншого правового акту) або носити неформальний характер (наприклад, моральні норми поведінки в тому чи іншому суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на його думку, кожну роль можна описати п'ятьма основними характеристиками:

•емоційною (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості).

•способом одержання (одні притаманні особистості органічно, інші виборюються нею) :

•масштабом (декотрі ролі сформульовані і суворо обмежені, а деякі нечіткі й розмиті),

•ступенем формалізації (дія згідно жорстко встановлених правил і приписів або довільна дія),

•характером і скеруванням мотивів (орієнтованих на особистий прибуток або на загальне благо).

Однією з найважливіших проблем соціального аналізу є проблема соціальної типології особистості. Соціальний тип особистості – це продукт складного перевтілення історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної. Проблема виділення соціальних типів особистості зумовлена тим, що соціологія мас справу не з одиничним, а масовим і намагається розкрити в особистості суттєве і типове. З цієї точки зору уявляється можливим виділити такі типи особистості:

• ідеальний (в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства) ;
• нормативний (тобто сукупність властивостей особистості, формування яких об'єктивно необхідне для розвитку даного суспільства) ;
• реально існуючий, або, за висловом В. Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і тим більше ідеального типу).

Однак соціологію цікавить не лише типологія особистості, але й ті обставини, завдяки яким йде формування і розвиток особистості. Вплив соціального середовища на становлення особистості складає суть проблеми соціалізації – чи не найголовнішої в соціології особистості.

Соціалізація (від лат. socialis – суспільний) − способи формування умінь і соціальних установок індивідів, які відповідають їх соціальним ролям; процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті, групі. Основні сфери соціалізації – сім'я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.

Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального (особистістю не народжуються, нею стають) під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища:

• сукупність ролей і соціальних статусів, що їх суспільство пропонує людині;
• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;
• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;
• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх передачі і засвоєнню;
• загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга − для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.

Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства шляхом засвоєння мови певної соціальної спільноти, відповідних способів мислення, властивих даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття норм, цінностей, традицій, звичаїв, взірців поведінки. Процес соціалізації охоплює всі можливості прилучення до культури, виховання й навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здібності брати участь у соціальному житті. У цьому процесі задіяне все оточення індивіда; сім'я, сусіди, ровесники, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби масової інформації, тощо. Соціалізація – не якийсь одноразовий чи короткотривалий акт; вона здійснюється протягом усього життя людини − від дитинства через зрілість і до старості, Людина, її умови життя постійно змінюються. Індивід набуває все нової і нової соціальної ролі й відповідної зміни статусу.

Але якщо під час соціалізації дитини головним для неї виступає соціальна адаптація, тобто пристосування до суспільного середовища, то для соціалізації молоді і навіть соціально зрілої людини основну роль відіграє інтеріоризація, або формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє “Я”