якими класифікують міжособистісні конфлікти: за ознакою “тривалість перебігу” (конфлікти поділяють на короткочасні й затяжні) ; за ступенем їхнього впливу на емоційний стан і діяльність опонентів (конфлікти, що порушують емоційну й ділову стабільність учасників непорозуміння, та руйнівні конфлікти).
- ціннісні чинники (принципи, які проголошує людина або відкидає; особистісні системи переконань, вірувань тощо) ;
- особливості стосунків, пов'язаних з почуттям задоволення від взаємодії чи його відсутністю (враховуються їхні основа, сутність, баланс сили, значущість для себе й інших, тривалість, сумісність/несумісність сторін та ін.) ;
- поведінкові чинники (ущемлення інтересів, підривання самооцінки, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, зосередження уваги на дрібницях, грубість, тиск тощо) ;
- незнання тих чи інших характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
- неправильне тлумачення думок, вчинків (брак неформального спілкування, внаслідок чого створюється поверхове уявлення про співрозмовника; психологічна скутість, невміння або боязнь продемонструвати свої справжні якості; психологічна насиченість, коли одноманітність осіб, умов роботи, ритму праці викликає негативні емоції) ;
- недотримання загальноприйнятих моральних норм, переоцінка власних можливостей і недооцінка можливостей інших;
- відкритий конфлікт, який характеризується очевидним, яскраво вираженим, емоційно насиченим зіткненням сторін;
- прихований конфлікт (реальні розбіжності приховуються опонентами за зовні бездоганними формами стосунків) ;
- так званий “сліпий” конфлікт (один або обидва учасники взагалі не усвідомлюють його наявності) ;
- “невідомий” конфлікт (реальні суперечності замасковуються, а на поверхні стосунків залишається слабко виражена неприязнь).
- Водночас кожна форма перебігу конфлікту мас свій специфічний тип поведінки і взаємин людей. На стадії, коли стан напруження с прихованим, надзвичайно важливо відчути момент усвідомлення ситуації як конфліктної, тобто момент розуміння того, що суперечність, яка виникла, звичним чином не розв'яжеться. Саме таке усвідомлення й визначення ситуації як конфліктної стає своєрідним пусковим психологічним механізмом, який відсікає всі стратегії й форми поведінки, що не відповідають станові конфлікту, і “включає” той запас стратегій поведінки, який допомагає досягти мети, розв'язати проблему. На цій стадії, яка породжує різні емоції, неоднакове ставлення до конфлікту й опонентів, пропонуються деякі варіанти, відхід від конфліктної ситуації (усвідомивши ситуацію як конфліктну, оцінивши її можливі результати, один з опонентів може прийняти рішення про вихід із системи стосунків, що склалася) ;
- переговори або “торг”, пошуки компромісів.
- У формі відкритого конфлікту кожна зі сторін розцінює власні ресурси як значні і вважає, що є резерв їх посилення. Для того, аби досягти максимуму бажаного, розробляються і пропонуються певні форми дій:
- демонстрація посилення власних ресурсів (тактика полягає в тому, що одна із сторін дає зрозуміти своїм опонентам, ніби в неї є реальна можливість збільшити власні ресурси таким чином, що вони значно перекриватимуть ресурси іншої сторони; безперечно, на таку дію опонент може реагувати по-різному, а саме: він виходить із конфліктної ситуації, адже власні можливості можуть здатися меншими; мобілізує додатковий потенціал, відшуковує шляхи посилення власних ресурсів),
- вичікування, збереження попереднього стану (ця тактика часто застосовується, щоб здобути додаткову інформацію про опонентів, їхні ресурси тощо),
- ризик (сторона, що використовує подібну тактику, застосовує серію швидких, безперервних, максимально ефективних дій, на які неможливо не відповісти, створюючи тим самим своєму опонентові умови несподіванки, дефіциту часу, які в співвідношенні з дефіцитом інформації змушують робити грубі промахи й помилки) ;
- примус (тактика використовується сильнішою стороною або стороною, що має більше можливостей для посилення власних ресурсів).