Соціологія

Громадське судження можна визначити як ставлення соціальних спільностей до проблем громадського життя, що виявляються спочатку в судженнях, а потім і в діях. Громадське судження відрізняється відносною поширеністю, інтенсивністю, вірогідністю і стабільністю. Об'єктом судження є конкретні теми, щодо яких висловлюється чи може бути висловлена точка зору індивіда, групи чи спільності. Судження формується там і тоді, коли на обговорення народу виноситься проблема, що має важливе практичне значення. Це - перший і дуже важливий момент.

Крім того, не можна забувати і про другу умову формування громадського судження - про рівні компетентності. Якщо людина незнайома з будь-яким обговорюваним питанням, то на прохання висловити думку найчастіше відповідають: «Я не знаю», а можуть і дати відповідь в силу своїх уявлень про предмет. Чи буде це істина? Ні - це буде судження. Таким чином, вислів: «народ завжди правий» є популістським і має сенс тільки з точки зору вивчення настроїв. Засоби масової інформації - газети, радіо, телебачення - могутні важелі формування громадського судження. 

Об'єктивним результатом діяльності громадського судження є те, що державні інститути та їхні лідери опиняються в положенні контрольованих. Маючи тільки моральну владу, судження, за своїми результатами, буває дуже ефективною силою. Його ефективність безумовно підвищиться, якщо буде підкріплюватися різноманітними формами контролю з боку суспільства.

І, нарешті, значення громадського судження виявляється в тому, що громадськість виносить рішення щодо певної проблеми соціального життя, яка має імперативний характер, наприклад, волевиявлення народу під час виборів, референдумів. Народ у таких випадках не тільки “видає мандат довіри” тому чи іншому лідеру, але і висловлює свою думку. 

Громадське судження може нести в собі як правильні, так й ілюзорні уявлення щодо діяльності. Управління громадським судженням - одна з головних проблем. Можна з упевненістю сказати, що базою такого управління  є пропаганда, заснована на точних, науково обґрунтованих даних і використанні сучасної медіа-технології. Мета будь-якої пропаганди - спрямувати всі зусилля на прийняття громадськістю потрібної системи установок, що дозволить направити масову поведінку в потрібне русло. Потрібен тільки зовнішній поштовх громадського судження в тому напрямі, який потрібен тим, хто займається опитуваннями, чи тим, хто використовує їхні результати. Важливим засобом формування громадського судження є чутки, що являють собою звістки, вірогідність яких не встановлена.

При цьому чутки є найрозповсюдженішим засобом комунікації, оскільки пояснюють людям у спрощеному вигляді ті явища, змісту яких вони не розуміють. Механізм виникнення чуток досить складний, у силу того, що джерело зазвичай анонімне, а кожна людина дає свою інтерпретацію подій і фактів. 

Важливою складовою, яка впливає на інтерес щодо чуток, є рівень тривожності індивіда (афективний стан, викликаний передчуттями майбутніх неприємних подій). Найбільш тривожні люди частіше обговорюють і передають слухи. Віра в істинність чутки також сприяє її поширенню.

На загально-соціальному рівні чутки служать різним цілям. Вони застосовуються в якості «пробної кулі». Запускаючи відповідну чутку, з'ясовується, хто і як буде реагувати на її зміст. Знаючи, яку реакцію вона викликає, можна відповідним чином спланувати майбутні дії. Використовуються чутки і для дискредитації політичних та інших опонентів в очах більшості населення. Особливо часто такі чутки виникають у період проведення передвиборних кампаній. Чутки вживаються і для компрометації союзників по політичному руху чи партії. Робити це за допомогою ЗМІ не зовсім зручно: на публіці необхідно демонструвати єдність у рядах руху. А от чутки саме підійдуть: адже їхній автор невідомий.

За допомогою громадського судження і чуток можна провокувати населення на здійснення дій, вигідних для однієї з конфліктуючих сторін. Мова іде про страйки, масові заворушення, створення ажіотажного попиту на продукти харчування та інше.

3. Соціальний контроль - це спосіб саморегуляції соціальної системи, який за допомогою правових, традиційних, релігійних, моральних норм забезпечує упорядковану взаємодію її складових елементів. 

Особистість, соціальна група, соціальний інститут і суспільство складають взаємодіючі елементи системи соціального контролю. У схему соціального контролю включаються два види дій, а саме: індивідуальна дія і дія соціальна (колективна, групова), іншими словами, контрольована діяльність індивідів і контролююча діяльність соціальних інститутів.

Державний контроль певним чином співвідноситься із соціальним контролем, але не зводиться до нього. Соціальний контроль являє собою регулювання соціальної поведінки індивідів з позицій не стільки політичних, а скоріше соціальних інститутів (освіти, культури, моралі, релігії).

Взаємодія індивіда і суспільства з погляду соціального контролю носить суперечливий характер. Так, ми знаємо, що людина не може сформувати свої соціальні якості та властивості поза суспільством. Якщо індивід не є продуктом соціального і соціально-культурного середовища, значить він - не особистість. З іншого боку, людина не може зберегти і розвинути особистісні якості, якщо вона  являє собою усього лише зліпок соціокультурного середовища, значить вона - не особистість.

Таким чином, ми маємо конфліктну ситуацію, що існує постійно. Якщо людина підходить до соціалізації з особистих позицій, вона може вступити у протиріччя з існуючими нормами групового соціального контролю.