Специфіка діяльності відділення з людьми похилого віку

Це самотність, яка наступила в результаті спаду інтелектуальної активності, наряду зі зниженням фізичної. Жінки не тільки живуть довше ніж чоловіки, але й в цілому менше піддаються старінню. Більшість жінок похилого віку здатні осунутися в домашнє господарство частіше, ніж більшість чоловіків похилого віку. З виходом на пенсію кількість справ у чоловіків зменшується, зате кількість справ у жінок значно збільшується.

Жінка ніколи не розлучиться з роллю домогосподині. З виходом на пенсію чоловіка, жінка скорочує грошові витрати на ведення господарства, її здоров’я погіршується і знижується життєва енергія.

Отже, жінки менш самотні, так як у них в середньому більше соціальних ролей, ніж у чоловіків. Овдовівші чоловіки більш самотні, ніж чоловіки, які в шлюбі, а серед жінок, які у шлюбі чи овдовівші, не знайдено суттєвої різниці у відчуттях самотності. Чоловіки та жінки, які пов’язані шлюбом, менш самотні, ніж ті, які мешкають самі. Самотні чоловіки належали до групи найбільш страждаючих від самотності людей. Проведені дослідження соціологів показали, що більшість людей похилого віку (56%) мешкають разом з дітьми, причому в 45% таких сімей є онуки, (59%) пенсіонерів мають дружину чи чоловіка. Самотні складають (13%). Якщо серед опитуваних пенсіонерів відчуття самотності як реальний факт відмічають 23%, то для самотніх цей показник – 38%. При допомозі самотнім необхідно враховувати багато факторів, які приводять до самотності. Дружні зв’язки, соціальне оточення та індивідуальна діяльність представляють собою альтернативу медичному втручанню для надання допомоги самотнім.

В рішенні проблеми самотності важливе значення мають системи соціальної реабілітації та соціальної допомоги престарілим. Соціальна реабілітація являє собою комплекс соціально-економічних, медичних, юридичних, професіональних та інших мір, направлених на забезпечення необхідних умов та повернення цієї групи населення до гідного життя в суспільстві.

В цілому по Україні близько 1, 5 мільйонів громадян похилого віку потребують постійної допомоги. По даним вибіркових досліджень, самотні громадяни та самотні сімейні пари, в яких обидва є престарілими і можуть потребувати в соціальному обслуговуванні складають 69%.

Тенденції до прогресуючого зростання самотності в похилому віці у нинішній час та в майбутньому загострюють цю проблему.

 

 

Відділення соціальної роботи з людьми похилого віку відносяться до складу територіальних центрів соціального обслуговування, які опікуються непрацездатними громадянами.

Відділення соціальної роботи з людьми похилого віку є спеціальним відділенням центру, яке надає послуги громадянам похилого віку, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Відділення утримують за рахунок коштів територіального центру, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи відділення соціальної роботи з людьми похилого віку:

якісне надання різних видів побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування;

придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо;

виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров’я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів;

створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку;

надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо);

оплата платежів;

читання вголос преси;

обробіток присадибних ділянок;

оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо;

організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги;

оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв’язку, службами житлово-комунального госпо-дарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо;

встановлення і підтримання зв’язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

Стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання територіального центру (стаціонарне відділення) утворюється для обслуговування не менш як 10 і не більш як 50 одиноких громадян (обмеження щодо граничної чисельності громадян у стаціонарному відділенні набирає чинності з 1 січня 2015 року). До цього відділення на постійне або тимчасове проживання, повне державне утримання безоплатно приймаються одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як 4 місяці), які відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я за станом здоров’я не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомоги, соціально-побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.

У стаціонарному відділенні громадяни перебувають на повному державному утриманні, одержують необхідні їм соціальні послуги та відповідно до встановлених норм забезпечуються:

житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м’яким і твердим інвентарем і столовим посудом;

раціональним 4-разовим харчуванням, у т. ч. з урахуванням віку і стану здоров’я, у межах натуральних норм харчування, передбачених для мешканців інтернатних установ;

цілодобовим медичним обслуговуванням;

слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, засобами пересування (крім моторизованих), медикаментами відповідно до медичного висновку;

комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, радіофікація, тепло-, водопостачання тощо).

Одиноким пенсіонерам, які перебувають у стаціонарному відділенні, пенсія виплачується у встановленому законодавством порядку.

За наявності вільних місць до стаціонарного відділення на загальних умовах строком до 4 місяців можуть прийматися одинокі громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як 4 місяці), які тимчасово втратили здатність до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, соціально-медичного обслуговування.

За рішенням органу, що утворив територіальний центр, до стаціонарного відділення на загальних підставах можуть прийматися (за наявності вільних місць) громадяни похилого віку, інваліди (які досягли 18-річного віку), хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як 4 місяці), які мають рідних, що повинні забезпечити їм догляд і допомогу. В такому разі зазначені категорії громадян перебувають у стаціонарному відділенні на умовах оплати згідно із затвердженими тарифами або за рахунок додаткових коштів місцевих бюджетів.

Право на позачергове влаштування до стаціонарного відділення мають одинокі ветерани війни, особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», жертви нацистських переслідувань, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1, 2 і 3 категорії, у разі, коли вони не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та соціально-медичного обслуговування.

Одинокі ветерани праці, самотні громадяни похилого віку та члени сімей загиблих військовослужбовців мають переважне право на влаштування до стаціонарного відділення.

Громадяни, які уклали договір довічного утримання (догляду), до стаціонарного відділення не приймаються.

До стаціонарного відділення громадяни приймаються за направленням (путівкою) управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. Направлення (путівка) видається на підставі письмової заяви громадянина, паспорта, висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я про нездатність його до самообслуговування та потребу в постійному сторонньому догляді та допомозі.

На кожного громадянина, який перебуває у стаціонарному відділенні, ведеться особова справа, в якій містяться:

письмова заява громадянина;

копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;

направлення (путівка) ;

висновок лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я про нездатність до самообслуговування та потребу в постійному сторонньому догляді та допомозі;

довідка про розмір призначеної пенсії;

довідка про склад сім’ї;

витяг з Реєстру правочинів про відсутність укладеного договору довічного утримання (догляду), виданий нотаріусом;

довідка медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності;

копія наказу про здійснення (припинення) обслуговування.

Громадяни, які приймаються до стаціонарного відділення, проходять карантин в окремому ізольованому приміщенні протягом 14 днів, після чого у разі відсутності інфекційних захворювань переводяться до приміщення постійного проживання.

Тимчасове вибуття громадянина із стаціонарного відділення за особистим бажанням дозволяється за висновком лікаря та письмовим зобов’язанням родичів або осіб, які згодні його прийняти на проживання та забезпечити належний догляд і необхідні соціальні послуги.

Витрати, пов’язані з поїздкою до родичів або інших осіб, територіальний центр не компенсує.

Якщо громадянин тимчасово вибуває із стаціонарного відділення, на цей період він знімається з матеріального забезпечення. Про вибуття із стаціонарного відділення громадянин завчасно (за 3 дні) письмово повідомляє завідувача стаціонарного відділення.

Адміністрація територіального центру відповідно до законодавства може виконувати обов’язки опікуна (піклувальника) щодо громадян, які перебувають у стаціонарному відділенні, яким не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, і одночасно вживає заходів до встановлення опіки чи піклування над такими громадянами.

Перебування громадянина у стаціонарному відділенні припиняється за погодженням з відповідним управлінням праці та соціального захисту населення на підставі письмової заяви громадянина за наявності інформації про нове місце проживання і забезпечення йому постійного стороннього догляду.

У разі припинення перебування у стаціонарному відділенні громадянину видаються одяг, білизна, взуття (згідно із сезоном), документи, власні речі та цінності (ощадна книжка, цінні папери тощо), які зберігалися у відділенні, а також довідка із зазначенням строку перебування у відділенні.

Забезпечення громадян, які перебувають у стаціонарному відділенні, здійснюється відповідно до нормативів, передбачених для будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів і стаціонарних відділень територіальних центрів, затверджених Міністерством праці України.

Стаціонарне відділення очолює завідувач, який призначається на посаду і звільняється з посади директором територіального центру за погодженням з начальником відповідного управління праці та соціального захисту населення.

Завідувач стаціонарного відділення повинен мати вищу медичну або іншу вищу освіту (магістр, спеціаліст) відповідного напряму підготовки і стаж роботи за фахом не менш як 3 роки.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Вардинець І. С., Тарасюк В. С., Семків М. П., Козаков Г. К. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник для вищих навч. мед. закл. I-II рівнів акредитації. – Тернопіль: Лілея, 2002.

Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: Підручник. – Т. : Укрмедкнига, 2002.

Старость: Популярный справочник / под ред. Л. И. Петровской. – М., 1996.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.