прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники – на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни – ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвивається, відповідно – менш як 200 доларів на рік) – відрізняються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст. ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).
Пошук
Співвідношення глобальних проблем і глобальних конфліктів
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
14
Мова:
Українська
Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.
Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та генделюе. Продовольчих і промислових ресурсів – обмаль, нафти – немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би – повна безнадія.
Однак прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної держана островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля. Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним регулятором економічної політики є держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.
Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський І або інтелектуальний капітал. У XX ст. залучення нових і найновіших технологій \ дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. Так, якщо в період першої промислової революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США – за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 років економічного розвитку.
Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний екс немічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.
Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.
Глобальні конфлікти і методи їх врегулювання
На відміну від глобальних проблем, глобальні конфлікти – це короткотривалі за часом явища, які, однак, здебільшого супроводжують глобальні проблеми у всьому світі.
У зв'язку із частим виникненням конфліктів у різних регіонах миру останнім часом (у період з 1946 по 2000 р. близько 200 регіональних конфліктів) з'явилася необхідність у їхньому прогнозуванні й вироблення моделей урегулювання.
Найчастіше трапляється випадок, коли конфлікт вже розвинувся і набув власної політичної, а часом і військово-політичної динаміки, тоді прогнозується хід його розвитку і можливі перспективи реалізації і вирішення. Конфлікт має наступні характеристики:
політичний або військово-політичний;
контрольованим або неконтрольований;
локалізований як внутрішній або обтяжений зовнішнім втручанням;
наявність зовнішніх сил діючих як зі знаком «плюс», так і зі знаком «мінус»;
диференціація внутрішніх сил на помірні й радикальні, динаміка зміни їхнього впливу;
співвідношення збройних сил, потенціал мобілізації, можливість військової підтримки (поставки зброї) ;
особливості національної психології (стійкість, жертовність, рівень організації).
Для прикладу виникнення і прогнозування глобального конфлікту наведемо характеристику етнічного конфлікту як одного з