Співвідношення глобальних проблем і глобальних конфліктів

динаміку співвідношення різних етнічних груп як у цілому по країні, так і у місцях компактного проживання національних меншин;

демографічні тенденції серед різних етнічних груп;

міграційні потоки етнічних груп;

динаміку представництва етнічних груп в економіці та політиці;

динаміку мовної ситуації, тобто використання і поширеність мови етнічних меншостей, випуск газет, радіо і телепрограм;

динаміку змішаних шлюбів;

динаміку освітніх і культурних процесів;

динаміку злочинів на етнічному грунті.

Ситуація, коли за основними показниками економічного, політичного й культурного впливу розрив між основними етнічними групами збільшується, створюється об'єктивна передумова для загострення міжетнічних відносин. Непрямими показниками очікуваного загострення є: прагнення етнічних меншостей до відокремлення, зменшення змішаних шлюбів, звуження ареалу змішаного розселення, важливо також звертати увагу на тон друкованих ЗМІ. Влада може при цьому обрати одну із трьох моделей поведінки: ігнорування конфлікту, даючи йому можливість жевріти і самовідновлюватися; уникати чіткої публічної оцінки його природи; брати активну участь у врегулюванні конфлікту.

Демократичний процес контролю над конфліктними ситуаціями припускає ряд спеціальних процедур:

1. Взаємний й оперативний обмін інформацією про інтереси, наміри, чергові кроки сторін, які беруть участь у конфлікті.

2. Свідоме взаємне утримання від застосування сили або загрози застосування сили, здатних надати некерованості конфліктній ситуації.

3. Оголошення взаємного мораторію на дії, які загострюють конфлікт.

4. Підключення арбітрів, безсторонній підхід яких до конфлікту гарантований, а рекомендації приймаються за основу компромісних дій.

5. Використання існуючих або прийняття нових правових норм, адміністративних або інших процедур, які сприяють зближенню позицій сторін, втягнених у конфлікт.

6. Створення і підтримка атмосфери ділового партнерства, а потім і довірчих відносин як передумов вичерпання поточного конфлікту і запобігання аналогічних конфліктів у майбутньому. Конфлікт може виявитися і невирішеним, тоді створюється положення, яке веде не до його закінчення, а ніби руху по колу.

Така ситуація вимагає пошуку нової стратегії й тактики контролювання конфлікту

Конфлікт може розв'язатися і сам по собі, без спроб його свідомого врегулювання (через втрату актуальності предмета суперечки, втому політичних суб'єктів, виснаження ресурсів та ін.). Політичний і правовий механізм врегулювання повинен будуватися на комплексній основі і на різних рівнях включаючи:

механізм врегулювання конфлікту між безпосередніми його учасниками;

різносторонній механізм врегулювання за участю всіх зацікавлених сторін, незалежно від їх регіональної приналежності;

універсальний механізм у рамках інститутів й організаційних структур.

Врегулювання конфліктів припускає розробку різних політичних моделей і форм врегулювання. Розробка таких моделей і форм проводяться державами по дипломатичних каналах за участю ООН. До таких моделей можна віднести: припинення вогню в міждержавній війні шляхом переговорів і досягнення згоди з використанням посередницьких функцій Генерального секратаря ООН, за участю дипломатії трьох зацікавлених країн.

 

 

Зважаючи на те, що глобальні проблеми можуть бути причиною виникнення глобальних конфліктів, наприклад, стихійне лихо значного масштабу на території, Пакистану може спричинити етнічний конфлікт на основі того, що значна кількість біженців, яка обов’язково з’явиться у такому випадку, не матиме змоги отримати притулок й країн-сусідів, оскільки надто сильними є етнічні та релігійні протиріччя між ними. І навпаки, – зростання такого глобального конфлікту, як загострення відносин між християнами тиа мусульманами зіграло вирішальну роль у виникненні глобальної проблеми тероризму. Саме тому на міжнародному рівні державам часто доводиться вирішувати водночас як глобальні конфлікти, так і проблеми.

На даний час існує два основних підходи до вирішення проблеми виникнення глобальних конфліктів і проблем.

Технократичний підхід. Сьогодні, коли великий ряд серйозних проблем світового масштабу вимагає невідкладного вирішення, багато вчених задалися цією проблемою. У контексті способів вирішення глобальних проблем існують різні підходи, серед яких існує так званий технократичний підхід. Суть його полягає в тому, що основа вирішення сучасних проблем вбачається у подальшому розвитку і вдосконаленні різних технічних засобів, економічних систем і об'єктів і т. д. Вчені, які підтримують цю точку зору, стверджують, що саме науково-технічний прогрес і пов'язані з ним енергозберігаючі, вторинно-сировинні технології і виробництва, які працюють по замкнутому або близькому до нього циклу дадуть можливість людині розвиватися успішно і надалі, не боячись виявитися перед лицем глобальної кризи.

Деякі вчені, які підтримують технократичний підхід, вважають, що проблеми, які сьогодні мають місце, є лише ознакою свого роду «кризи росту», після якої людство чекає довгостроковий період стабільного розвитку. Позитивною рисою даного підходу є те, що він вже сьогодні може запропонувати різні способи реорганізації виробництва, впровадження технічних новинок, які б сприяли зниженню негативного впливу людини на навколишнє середовище.

Однак даний підхід навряд чи можна застосувати для рішення гуманітарних і соціально-економічних проблем і особливо глобальних конфліктів, хоча вони часто нерозривно пов'язані із проблемами матеріальної області – такими, як, наприклад, екологія й обмеженість невідновлюваних ресурсів. Сьогодні стає очевидним той факт, що вирішення всього комплексу найбільш злободенних проблем неможливе при використанні тільки технічних, чисто матеріальних засобів, адже, як уже було сказано, коріння цих проблем лежить набагато глибше такого роду факторів.

Сучасне кризове положення у світі, яке стало закономірним результатом усього культурного і соціально-економічного розвитку людського суспільства не може бути вилікуване від своїх хвороб застосуванням лише обмеженого кола змін і нововведень технічного плану. Це обмежене коло змін може дати відповідно лише обмежений ефект, і, отже, для всеосяжного розгляду сформованих проблем і конфліктів цей підхід повинен бути доповнений іншими, не пов'язаними з технічними засобами, методами.

Саме тому виник напрямок, який названо філософським комплексним підходом. Філософський комплексний підхід до вирішення глобальних конфліктів і проблем, на відміну від технократичного, передбачає застосування для цього різноманітних методів. Тільки комплексне їх застосування може дати дієвий результат, без якого людство зіштовхнеться з небувалою кризою. Необхідні зміни в області свідомості людей, у рівні усвідомлення ними загроз, які несуть у собі назрілі протиріччя. Тут можна навіть сказати, що без революції у свідомості, без революції в думках не може бути корінних змін на практиці.

Основна риса цього підходу полягає у тому, що він звертає увагу на корінні причини виникнення протиріч, і, що досить логічно, відповідно до них визначає способи, за допомогою яких ці протиріччя можуть бути вирішені. Саме серйозний філософський аналіз причин виникнення якого-небудь факту може окреслити його суть і допомогти в побудові подальшої стратегії дій. У даному контексті цікавим є екзистенціально-культурний підхід до вирішення глобальних проблем – філософи-екзистенціалісти, справедливо вказуючи на значну небезпеку глобальних проблем, говорять про те, що основною причиною їх виникнення стала дегуманізація суспільства. Тільки повернення людини до життя, заснованого на справжньому гуманізмі, на моральних і духовних цінностях, відповідно до яких людина відповідає за своє буття, може стати ключем до вирішення проблем, перед якими стоїть сьогодні людство. Такий підхід, дійсно, містить у собі дуже багато раціонального, тому що лише корінні зміни в області культури та свідомості людей, а потім і у структурі суспільства, можуть допомогти людству продовжити стабільний розвиток.

Сьогодні стає очевидним, що для успішного вирішення найсерйозніших проблем нашої планети необхідне використання всього накопиченого позитивного досвіду в цій області. Лише кропітка робота над вирішенням глобальних конфліктів і проблем, з врахуванням всієї повноти їх взаємозв'язків і взаємозалежностей, може дати задовільний результат. Тільки на основі міжнародного співробітництва, перегляду всіма країнами своїх дій, які наносять шкоду навколишньому середовищу, на основі ліквідації розриву між високорозвиненими країнами і країнами третього світу в рівні життя і наявності можливостей для розвитку, на основі спільних дій усього світового співтовариства, спрямованих на вирішення гуманітарних, соціальних і інших проблем ми можемо сподіватися на становлення нового суспільства, звільненого від вантажу протиріч.

На фоні глобальних конфліктів і проблем Україна – не безсторонній спостерігач, про це говорять дії наших миротворчих військ у Молдові, Таджикистані, Абхазії, Іраку. У регіональних конфліктах задіяні, як правило, не тільки його безпосередні учасники, але й великі держави, створюючи тим самим загальний конфліктний ланцюг у світовій політиці в цілому. Такі конфлікти вимагають уважного дослідження, прогнозування потенційних причин їх виникнення, вивчення їх руху від зародження і до ескалації, створення механізмів контролювання і врегулювання.

 

 

Анцупов А. Я., Шепилов А. И. Конфликтология. – М., 2001.

Бектешев В. Р. Политические конфликты, их социально-экономические и культурные детерминанты (региональный аспект) // Социальный конфликт. – 2000. – N 2 (26). – С. 62-75

Глухова А. В. Политические конфликты: Основания, типология, динамика: Теоретико-методологический анализ. М., 2000

Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. М., 2002

Дмитриев А. В. Конфликтология. М., 2002

Дмитриев А. В. Социальный конфликт: общее и особенное. М., 2002

Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. М., 1996

Иноземцев В. Л., Кузнецова Е. С. Глобальный конфликт XXI в. Размышления об истоках и перспективах межцивилизационных противоречий // Полит. исслед. – 2001. – N 6 (65). – С. 131-139

Козер Л. Функции социального конфликта. М., 2000

Козырев Г. И. Введение в конфликтологию. М., 2000

Лебедева М. М. Урегулирование политических конфликтов. М., 1999

Соколов С. В. Социальная конфликтология. М., 2001

Степанов Е. И. (под ред.) Социальные конфликты в современной России. М., 1999