Статистичні методи аналізу заробітної плати в промисловості

 

Таким чином, при зростанні середньої оплати праці одного працівника зростала і диференціація працівників за рівнем оплати, коефіцієнт варіації знизився на 7,3 процентних пункти, чисельність робітників з мінімальною заробітною платою (до 200 грн.) зменшилась на 65,9%: най поширеніший (модальний) рівень оплати праці знизився з 448,6 до 447,9 грн.

У процесі вивчення диференціації оплати праці особливого значення набуває аналіз її динаміки в розрізі окремих груп, оскільки рівень оплати у різних групах працівників змінюється по-різному. У наведеному прикладі найвищі темпи у низькооплачуваних категоріях працівників, дещо нижчі – у середньо оплачуваних.

Диференціація оплати може розглядатися як у межах окремих професійних груп, так і за їх сукупністю, коли об’єктом  дослідження виступає певний колектив або його частина. Наприклад, диференціація оплати групи робітників-слюсарів одного і того ж розряду одного підприємства буде зумовлена лише випадковими факторами, тому що умови їх праці приблизно однакові. Головним чином, це стаж роботи, вік, здібності, спритність тощо.

Якщо ж вивчати поділ за рівнем оплати працівників-слюсарів однієї і тої ж професійної групи, але різної кваліфікації, то ця група виявиться більш неоднорідною,  і основним фактором, що визначатиме диференціацію оплати праці, яка виражається тарифним розрядом.

 

 

Одним із важливих завдань статистики праці є вивчення ступеня використання коштів на оплату праці персоналу підприємств та організацій, одержання відповіді на питання про те, наскільки ефективно використовувалися ці кошти у звітному періоді.

До 1990 року при аналізі використання фонду заробітної плати передусім зіставляли фактично нарахований фонд з плановим, що дозволяло виявити його економію або перевитрати. Визначалася абсолютна і відносна економія (перевитрати) по фонду заробітної плати працівників основної діяльності (з урахуванням рівня виконання плану за обсягом виробництва). Установи Держбанку здійснювали контроль за використанням планового використання заробітної плати працівників основної діяльності. За перші два місяці кварталу ці установи видавали кошти на заробітну плату в розмірі фактично нарахованої суми, проте не вище затвердженого квартального фонду. Кінцевий розрахунок за квартал проводився з урахуванням квартального плану.

За таких умов підприємства дозволялося використовувати одержану відносну економію фонду на виплату заробітної плати і премій у наступних кварталах, а невикористаний залишок перераховувався у фонд матеріального заохочення. Водночас перевитрата по фонду заробітної плати повинна була компенсуватися.

Відносна економія (перевитрати) фонду заробітної плати промислово-виробничого персоналу обчислюється за формулою:

 

                              ,

 

де  Е(П) – економія чи перевитрати фонду заробітної плати;

F1 і Fп – відповідно фактичний і плановий фонди заробітної плати;

 ТП1:ТПп – процент виконання плану за показником продукції, що прийнята при плануванні продуктивності праці;

К – диференційований знижувальний коефіцієнт. 

Останній встановлюється у певному розмірі для окремих галузей народного господарства (від 0,4 до 1,0).

У зв’язку з переходом у 1990 році підприємств і об’єднань на самостійне планування і самофінансування (зміна порядку формування фонду оплати праці і фонду споживання, широке застосування елементів ринкової економіки), аналіз їх використання набув дещо нових відтінків.

Розмір фонду оплати праці на наступний рік визначається, виходячи з величини в базовому році як у цілому, так і в розрізі категорій персоналу основної діяльності. Зіставляючи фактичний фонд заробітної плати з встановленим, визначають абсолютний показник його економії чи  перевитрати. Відсутність необхідних даних у статистичній звітності – форма №1 – В, “Звіт з праці” за місяць і квартал дозволяє розрахувати згадані показники лише в річному звіті. 

Фонд оплати праці F прямо залежить від середнього рівня оплати праці f і чисельності працівників Т, тобто його можна виразити як F=f. Зазначений взаємозв’язок може бути використаний при аналізі динаміки фонду оплати праці і фонду споживання. Визначають вплив кожного з двох вказаних факторів на загальну  зміну фонду як загалом, так і за категоріями робітників. Звернемося до  прикладу, який розкриває динаміку фонду оплати праці (табл.4.1):

Таблиця 4.1.

Динаміка фонду оплати праці

Групи працівниківРічний фонд оплати праці, тис. грн.Середня річна чисельністьСередня річна заробітна плата, грн.Відхилення звітного фонду оплати праці від базисного, тис. грн.

ПеріодВсьогоУ тому числі за рахунок:

базисний Fозвітний F1базисний Тозвітний Т1базисний f0звітний, f1F=F1-F0 

Промислово-виробничий персонал:450,0460,01281213515,63801,7+10,0-24,6+34,6

З них: робітники380,0410,01151123304,33660,7+30,0-99+39,9

Непромисловий персонал20,030,07102857,13000,0+10,0+8,6+1,4

Персонал всього:

470,0490,01351313481,53740,5+20,0-13,9+33,9

 

 

Фонд оплати праці робітників зріс у звітному році на 30 тис. грн., що становить 150% загального приросту фонду оплати праці промислово-виробничого персоналу, в тому числі за рахунок підвищення рівня заробітної плати на 39,9 тис. грн. і зниження чисельності робітників, одержана економія фонду оплати  на 9,9 тис. грн.

Використовуючи відомий метод різниць (метод ланцюгових підстановок), визначаємо ці показники по промислово-виробничому і по персоналу загалом. Так, по промислово-виробничому персоналу фонд оплати праці зріс на  = 460,0-450,0=10,0 тис. грн., в тому числі за рахунок підвищення рівня середньої заробітної плати    =(3801,7-3515,6)*121= +34,6 тис. грн. і за рахунок збільшення чисельності на   = (121-128)*3515,6=-24,6 тис. грн.

Цей показник