Статистика робочої сили України

Для статистики важливо правильно встановити зміст статистичних показників і методи їх побудови. На перший погляд, визначення розміру основних фондів промислових підприємств не створює труднощів. Однак для цього необхідно визначити, які підприємства відносяться до промисловості, що слід розуміти під основними виробничими фондами, в яких одиницях і цінах їх обліковувати, як бути з фондами, які не використовуються, тощо. З'ясувати ці питання можна на основі економічної теорії, яка визначає економічну суть явищ.

 

 

Вирішальним фактором процесу суспільного відтворення виступає жива праця як прояв свідомої діяльності людини. При поєднанні робочої сили із засобами виробництва відбувається процес праці, результатом якої є створення продукції або ж виконання певних послуг, здатних задовольнити запити фірм чи населення. Відомий англійський економіст В. Петті (1623-1687рр.), підкреслюючи цю важливу тезу, стверджував, що праця – це батько багатства, а земля – його мати.

Сучасна статистика вивчає потенційну робочу силу, трудові ресурси, що зайняті у суспільному виробництві, а також ту їх частину, яка зайнята безпосередньо у сфері матеріального виробництва. Для їх характеристики використовуються поняття і значення, що запропоновані міжнародною організацією праці (МОП) з врахуванням особливостей організації статистики в Україні.

В останні роки відбуваються значні зміни у соціальній структурі суспільства: збільшилась частка осіб, зайнятих розумовою працею. На початку 90-х років у США вона становила 60% сукупної робочої сили, зменшилась кількість промислових робітників, зросла чисельність працівників у галузях нематеріального виробництва (торгівлі, комунальному господарстві, сфері послуг). Тепер у цій галузі працює 75% найманої робочої сили.

Становлення ринку праці в Україні започатковано в 1991 р. з прийняттям законодавства про зайнятість населення, згідно якого всі громадяни держави мають виключне право самостійно розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної чи творчої праці. Цим, власне, визначено право людини бути власником своєї робочої сили (володіти, розпоряджатися та використовувати її), регламентувати відносини між наймачами та працівниками.

Перехід до ринкових відносин ставить перед статистикою ряд важливих завдань щодо вивчення працевлаштування та зайнятості населення, перерозподілу робочої сили, підготовки і перепідготовки кадрів, їх використання, ринку праці і ін.

Для забезпечення виробництва певного обсягу продукції чи послуг потрібна певна кількість праці, найбільш загальним показником якої є чисельність працівників, зайнятих у відповідному виробництві чи сфері діяльності. Чисельність працівників в народному господарстві постійно змінюється, відбувається безперервний процес її поповнення за рахунок природного приросту населення, перерозподілу сільськогосподарського населення, міграції.

Проте структурні зрушення зумовлені реструктуризацією виробництва, ведуть до міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів на тлі їх загального скорочення (див. табл. 1. 1.).

Основними завданнями статистики робочої сили є вивчення складу і чисельності працівників галузей народного господарства, їх розподілу за статтю, віком, рівнем освіти, ступенем забезпеченості виробництва працівниками відповідних професій і кваліфікації, вивчення руху робочої сили та її використання.

 

Таблиця 1. 1

Середньорічна чисельність зайнятих у суспільному виробництві України

Роки

1990 1991 1992 1993 1994 1995

млн. чол. в% 

Всього зайнято (без тих, що навчаються) 25, 4 25, 0 24, 5 23, 9 23, 0 23, 7 100

В галузях економіки 25, 4 25, 0 24, 0 23, 4 22, 2 21, 9 92, 6

промисловості 7, 8 7, 8 7, 4 7, 0 6, 3 5, 8 24, 3

сільському і лісовому господарстві 5, 0 4, 9 4, 9 4, 9 4, 8 5, 3 22, 3

будівництві 2, 4 2, 3 1, 9 1, 8 1, 6 1, 5 6, 3

транспорті і зв'язку 1, 8 1, 8 1, 6 1, 6 1, 5 1, 4 6, 1

В інших сферах економічної діяльності 0, 0 0, 0 0, 5 0, 5 0, 8 1, 8 7, 4

 

Обсяг виробленої продукції у будь-якій галузі народного господарства і зокрема, промисловості – це результат діяльності всього виробничого колективу підприємства, в якому об'єднані різні категорії працівників, що виконують одну з функцій переважно складного виробничого процесу. Виробничі підприємства – це, за деяким винятком, складні організаційні ланки галузі, які здійснюють не тільки промислову діяльність. У їх складі є ряд невиробничих підрозділів, зокрема, житлово-комунальне господарство, а також не-промислових – підсобне сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, вантажний транспорт і ін. Тому незалежно від розміру підприємств і фірм, їх форм власності необхідність чіткої організації виробництва потребує визначення не лише чисельності, а й характеристики його складу. Причому склад робочої сили підприємства, об'єднання чи фірми вивчається на основі групування за певною ознакою залежно від мети дослідження.

За