Ставлення сучасної студентської молоді до безпритульних тварин

 

Колись первісна людина, виходячи з життєвої необхідності, приручила собаку. А сьогодні ці шляхетні й віддані людині тварини здебільшого попросту викинуті напризволяще й змушені боротися за існування в міських джунглях. Збільшення росту безпритульних тварин на вулицях міст - тема стара як світ. Сьогодні про проблеми збільшення тварин на вулицях говорять і пишуть вчені і журналісти, виходять серії популярних робіт. Аж до недавнього часу, влада приховували дані про статистику безпритульних тварин у країні. Але все ж, слід зауважити, що на даний момент вивчати статистику марно, тому що кількість безпритульних тварин збільшується з кожним днем і це вимагає ретельних досліджень і термінового вживання заходів для виходу з цього становища. 

Проблема безпритульних собак існує в кожному місті. Багатьом жителям не подобається щодня зустрічати чотирилапих безхатченків. Багато хто ставиться до бездомних тварин байдуже. Деякі - зі співчуттям, при нагоді підгодовуючи нещасних тварин. Але є випадки невиправданої жорстокості. Позиція, яку до недавнього часу займала офіційна влада, об'єктивно сприяла такій жорстокості. Адже, крім відлову і знищення варварськими способами, підходів до вирішення проблеми безпритульних тварин влада не пропонували.

 Потрібно зазначити, що проблема безпритульних тварин тісно пов’язана з більш глобальними екоетичними проблемами. Давно доведено, що рівень духовності людини визначається не лише соціальним середовищем, але й характером спілкування зі світом природи. 

Проблема набагато серйозніша, ніж здається на перший погляд. Тому ми вирішили провести дослідження і запропонувати шляхи вирішення цієї проблеми. 

 

 

Мета дослідження — виявити ставлення студентської молоді архітектурного факультету ПолтНТУ  до безпритульних тварин.

 

 

Значення даної роботи на сьогоднішній день полягає в тому, що будуючи прогресивне демократичне суспільство Україна пропускає безліч несуттєвих на перший погляд деталей, які згодом настільки спотворюють картину всього суспільства, що це призводить до значних правових та соціальних корозій.

Подібною «несуттєвою» деталлю є і неувага до питання про безконтрольність домашніх тварин, яке призводить до плачевних наслідків як для них самих, так і для людей: існуючи і розмножуючись без усякого нагляду тварини, викинуті на вулицю, а пізніше і їх потомство, набувають і переносять масу різних захворювань, які є небезпечними і для людини; збираючись в зграї, нерідко нападають на людей. Навіть на вулицях Полтави ми нерідко стикаємося з подібними проблемами, серйозність яких наростає зі збільшенням числа безпритульних тварин. 

Також не варто забувати, що для того, щоб відповідати статусу демократичної держави і йти в ногу з часом Україні слід переймати досвід іноземних держав, які вже досягли в даних сферах певних успіхів. Зараз ми говоримо про гуманне ставлення до тварин, оскільки на даному етапі людського розвитку вони мають так мало прав (і ще менше способів їх захисту), що залишаються практично беззахисними перед тиранією людини. І якщо в країнах Євросоюзу і Заходу це питання вже якось вирішується, то в Україні воно стоїть надзвичайно гостро, оскільки немає практично ніякої розвиненої системи законодавства яка регулювала б дане питання.

Регулювання чисельності безпритульних тварин є багатопрофільною проблемою і потребує залучення різних структур та організацій міста для її вирішення та планування на довгострокову перспективу. Як показав світовий досвід, масове знищення тварин може тривати безкінченно, це не вирішує проблему та є економічно невигідним – на місця вилучених тварин мігрують інші, заповнюючи «екологічні ніші» на вільних територіях..

Проблема безпритульних тварин, яка останніми роками вкрай загострилася, охоплює всю територію нашої країни і негативно характеризує українців. Суспільство, котре проявляє байдужість і жорстокість до беззахисних тварин, ніколи не буде милосердним і добрим і по відношенню до людини. Воно завжди буде злиденним і кримінальним. 

З огляду на гостроту та актуальність цієї проблеми, обурення світової спільноти станом речей в Україні щодо безпритульних тварин, було б розумно розглядати на рівні Міністерства охорони навколишнього середовища, розробити єдину для країни ефективну гуманну програму боротьби з явищем безпритульності тварин, яка була б направлена в усі населені пункти України для втілення в життя. Однак цього немає. А оскільки проблему все ж таки потрібно вирішувати, то на місцях вирішують хто як може і як розуміє. На жаль, більшість посадовців, наділених владою, не бажаючи вникнути в сутність цієї проблеми, розуміють її вирішення дуже спрощено — через періодичне фізичне винищування безпритульних тварин. Така практика відома ще за радянських часів і позитивного результату не приносить. 

Корінним чином розв’язати цю проблему можливо лише впровадженням комплексної довгострокової гуманної Програми, яка спрямована перш за все на підвищення відповідальності людей за тварин та припинення їх розмноження шляхом стерилізації. 

Мало хто знає, що  російський класик Федір Достоєвський ще у кріпосній царській Росії заснував перше товариство захисту тварин, яке намагалось пробудити в суспільстві милосердя до коней та захистити бідолашних юридично. Активістом Київського міського товариства захисту тварин у 60-х роки минулого століття був великий український поет Максим Тадейович Рильський. Вагою свого авторитету він намагався вплинути на владні структури аби припинити жорстокий відлов і нищення собак та котів у шкуродерні (це найбільш точне визначення цієї установи, яка мала офіційну назву «спец завод» або «утильцех»), яка упродовж десятків років