Стратегія і компоненти публічного виступу

 

1. Поняття і структура публічного виступу

2. Докомунікативний етап

3. Комунікативний етап

4. Проблемні складові процесу виступу

Список використаної літератури

 

 

Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 компонентів:

добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу;

складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності;

словесне вираження, літературна обробка мови;

завчання, запам'ятовування тексту;

проголошення.

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи:

докомунікативний;

комунікативний;

післякомунікативний.

Кожний з етапів містить перелік конкретних дій, які можна представити у вигляді таблиці:

 

Таблиця 1

Структура публічного виступу

ДокомунікативнийКомунікативнийПіслякомунікативний

1. Визначення теми і мети виступуПроголошення промовиАналіз промови

2. Оцінка аудиторії і обстановки. Відповіді на питання, ведення полеміки

3. Підбір матеріалу.

4. Вироблення тексту

5. Репетиція

 

 

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: «Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки в цеху № 5», «ПРО підготовку до проведення сертифікації виробів». При розробці повістки для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне», «Про різне» – людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Продовжуючи своєрідне стратегічне планування виступу, варто також уявити собі аудиторію, якій буде адресована ваша доповідь. Ще краще – детально описати її, звертаючи увагу на вік, досвід, освіту, а головне – потреби і цілі, на основі знання яких ще раз шліфується тема виступу.

Зрозуміло, проводити яке-небудь широкомасштабне соціологічне дослідження в даному випадку не потрібно – завжди можна скористатися вже відомими даними про аудиторію, але і не враховувати їх не можна. Зробивши останнє, залишається співставити наявні відомості про аудиторію з темою виступу і тими задачами, які стоять перед доповідачем. Для цього слід відповісти на декілька питань:

чи є упевненість, що аудиторії, з якою доведеться працювати, дійсно цікаві проблеми, що зачіпають у виступі;

чи зачіпають ці проблеми життєві інтереси слухачів, тобто фінансове благополуччя і соціальну захищеність; безпеку життя; збереження здоров'я, інші інтереси;

яку користь слухачі зможуть отримати з виступу;

що нового для аудиторії в доповіді;

При всій уявній очевидності поставлених питань, на жаль, дуже часто доводиться стикатися з доповідями без яскраво вираженого адресата. Якщо немає упевненості в правильності відповідей на дані питання, розумніше відмовитися від озвучування доповіді в існуючому вигляді і витратити час на доробку теми.

Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Виступаючий повинен ясно представляти, якої реакції він домагається.

Основні цілі публічного монологу – повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості. Або він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їх поведінки, тобто призиває до будь-яких дій. Часто ці цілі перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої цілі і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, з огляду на такі фактори: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора. Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т. д.). Ніж однорідніше аудиторія, тим однодушніша реакція на виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань.

Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми. У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна по складу, треба, по можливості, адресувати який-небудь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У величезній масі людин легковірний, схильний до знеособлювання, не здатний до критики, бачить усе в чорно-білих фарбах, реагує на емоції. Чим більше аудиторія, тим простіше, наочніше, образніше варто говорити.

Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови набувають особливе значення під час обговорення якого-небудь важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ – у залі, у кабінеті, чи є