Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

4 група - виписує слова назви комах.

На наступних уроках ці ж групи працюють зі словниками, виписуючи назви річок, морів, озер, міст – власні іменники. Жоден урок не проходить без використання вчителем різного роду унаочнення і роздаткового матеріалу, які не аби як сприяють мотивації навчання. Під керівництвом учителя діти часто пишуть незвичайні ребусні, словникові диктанти. 

Формуючи загальномовленнєві вміння і навички, працює над покращенням якості усного і писемного мовлення, вчить учнів порівнювати, класифікувати, узагальнювати мовні явища через різного виду мовленнєву діяльність. Для вироблення умінь орієнтуватися в умовах спілкування Світлана Анатоліївна практикує різного роду завдання при роботі над текстом. 

Завдання: Прочитай. Замінивши у кожному реченні одне слово на протилежне за значенням, склади опис похмурого літнього ранку.

 

Класовод традиційно враховує можливості кожного учня і практикує диференційовані самостійні завдання. Так при розв’язуванні задачі клас поділено на три групи: 

 

Вчитель вдало врахувала різний рівень навчально-пізнавальної діяльності учнів шляхом диференціацію. На своїх уроках Світлана Анатоліївна перевагу надає таким методам, які відповідають пізнавальним можливостям учнів, а саме: наочно-практичним і перевага мікро групових організацій навчання; ігровим методам; комунікативно-діалогічним. 

Процес сприйняття нового матеріалу неможливий без таких мислитель них операцій як аналіз, синтез, порівняння, виділення суттєвих ознак, узагальнення.

Опитування вчителів (Додаток 3) про те, чи усвідомлюють вони необхідність стимулювання навчально-пізнавальної діяльності задля її формування (ТАК). Вони для цього використовують такі методи і прийоми, як заохочення (нагорода, подяка, важливе доручення), покарання (зауваження, попередження), змагання (конкурси, вікторини, олімпіади).

Аналіз переглянутих уроків та вивчення календарних планів учителів-практиків (широка практика) (Додаток 4, 5, 6) засвідчив, що завдання, вирішення яких забезпечує формування навчально-пізнавальної діяльності учнів, вчителями переважно не виокремлюється. Ставляться часто лише власне навчальні завдання та завдання щодо розвитку пізнавальних психічних процесів. На уроках використовуються такі методи та прийоми стимулювання як метод дискусії, опори на життєвий досвід, метод пізнавальної, дидактичної та рольової гри.

Узагальнюючи результати цього етапу дослідження можна зазначити, що хоча певна робота з розв'язання проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності на уроках проводиться, проте вона має несистемний характер.

Таким чином, аналіз методичної літератури та масового педагогічного досвіду показав, що проблема стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів знайшла належне відображення в передовому педагогічному досвіді та в більшості методичних та навчальних посібників для вчителів та учнів, проте окремі учителі початкових класів не завжди використовують можливості змісту підручників, навчальних посібників, методів навчання з метою стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів, недостатньо уваги приділяють використанню методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, таких як метод навчальних дискусій, метод забезпечення успіху в навчанні. Це доводить доцільність розробки методичних рекомендацій щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності на уроках.

 

2.2 Методичні рекомендації для вчителів початкових класів щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

 

На основі результатів теоретичного та практичного дослідження порушеної проблеми нами розроблено ряд рекомендацій щодо стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів на уроках:

•зробити дитину добровільним і зацікавленим однодумцем дорослих у своєму вихованні, освіті, навчанні і становленні;

•чітко визначити мету навчальної діяльності, залучати до її постановки учнів, щоб та, у свою чергу, сприймалась дітьми як власна;

•створювати атмосферу допитливості на уроках і формувати вміння запитувати і відповідати;

•мовленнєва активність учителя під час навчального діалогу не повинна «забивати» народження дитячої думки, що може оформлюватися повільно і неточно;

•систематично застосовувати парні та групові форми роботи в пошуковій діяльності; створювати тимчасові творчі групи;

•будувати навчальний процес так, щоб кожен учень усвідомлював свої великі можливості в досягненні успіху в роботі, відчував позитивні емоції від подолання труднощів, опанування прийомів самостійного здобуття знань, нових способів удосконалення своєї навчальної роботи, самоосвіти;

•добре вивчити пізнавальні можливості кожної дитини, щоб індивідуалізувати навчання, створити атмосферу радості;

•для здійснення диференційованого навчання необхідно вивчити загальну готовність дітей до навчання, передбачити труднощі, що можуть виникнути у дітей, застосовувати диференційовані та індивідуальні завдання;

•конструювати диференційовані завдання для школярів із різними навчальними можливостями, що поєднає навчальний процес із допомогою учням, які повільно сприймають навчальний матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів;

•пропонувати учням серію завдань із поступовим ускладненням, самостійне обирання завдань відповідно до своїх можливостей;

•дітям із вищим рівнем пізнавальних здібностей давати доручення скласти перевірну роботу, самостійно дібрати матеріал до уроку;

•для підвищення інтересу до навчання використовувати ігри.

Одним із шляхів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів є поєднання на уроці різних форм організації навчальної діяльності учнів: індивідуальної, групової, парної та фронтальної. Це сприяє оптимізації взаємодії учнів у процесі навчання.

У перекладі з латинської слово «forma» означає зовнішній вид. Значить, форма навчання як дидактична категорія означає зовнішню організації навчального процесу, котра пов’язана з кількістю учнів, місцем та часом проведення, а також порядком його здійснення. Наприклад, учитель може навчати групу учнів молодших класів, тобто займатися з цілим колективом, але він може проводити заняття з одним учнем (індивідуальне навчання). В цьому випадку форма навчання пов’язана з кількісним складом дітей. Разом з тим вона може також відбивати часову регламентацію учбових навчального матеріалу. Також заняття можна проводити