Суб’єктивний компонент соціологічної теорії (історичний аналіз)

З позицій символічного інтеракціонізму соціальне життя є продуктом інтерпретації, оцінки та визначення, які здійснюють індивіди в процесі взаємної координації та взаємодії. Тому вивчення цього життя необхідно скеровувати на осягнення символічних процесів окремих дійових осіб. Соціальна теорія в такому разі є конструктом для виконання вищезгаданих функцій – тому розглядати її як анонімну передумову пізнання означало б позбуватися суттєвої складової..

Постмодерністська соціологія розробляє спеціфічну трактовку суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування, багато в чому обумовлену розумінням індивідуальних рефлексивних практик та ролі теоретичних конструктів взагалі. Прибічники постмодернізму виступають проти використання класичної концепції суб’єкту. Суб’єкт в модерні – це спрямованість на соціально-історичне перетворення, організоване та організуюче зусилля, скероване на досягнення певної усвідомлюваної мети. Однак створений на сьогоднішній день соціальний світ намагається відкинути саму можливість свого докорінного перетворення (як, кінець-кінцем, і кожен попередній), у суспільній свідомості глибоко вкорінена думка про те, що сьогоднішня система глобальної соціальної зорганізованості (культура) є щось цінне саме по собі. Катаклізми, що їх пережило людство протягом двадцятого століття, вкорінили думку про те, що соціальний світ треба підтримувати незважаючи на всі можливі витрати. Постмодерністи стверджують, що все це підтримується дією суспільної ідеології, яка вихолощує здатність індивідуальної свідомості мислити соціум таким, яким він є. Однак існує мовчазне несприйняття такої реальності, яке виявляється у бунті та девіації, а усвідомлюється у «загальній», тобто неперсоніфікованій свідомості.

 

 

У ВИСНОВКАХ формулюються головні теоретичні результати дисертаційної роботи, серед яких треба відзначити особистий варіант концептуального підходу до вивчення суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування як проблеми розвитку методологічних засад соціологічної теорії. В трактуванні суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування розвинуто кілька концептуальних підходів, історично та логічно взаємопов’язаних, таких, що набували розвитку згідно логіки формування раціонально-критичних уявлень про риси суб’єкту пізнання та його роль у процесі теоретичної рефлексії:

1. «Міфологічний» – підхід, згідно якого суб’єктивний компонент не є концептуальною засадою розвитку соціологічної теорії, усі її зміни є моментами взаємозв’язку усіх складових соціуму (позитивістський підхід).

2. «Філософсько-рефлексивний» – підхід, згідно якого суб’єктивний компонент соціологічного теоретизування вбачається як активне джерело, що реалізує «сутнісні» моменти розвитку соціальних відносин. У межах цього підходу можна виділити дві моделі концептуального бачення суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування, згідно яким його трактовано:

а) як зумовлену соціально-груповою приналежністю індивіда-автора або авторів одного теоретичного напрямку (марксизм, «розуміюча соціологія», «соціологія знання») ;

б) як суб’єктно-особистісно зумовлену, врешті позараціональну спрямованість теоретика, зумовленість структурою розумової діяльності, що притаманна окремому індивіду (феноменологія, інтеракціонізм).

3. Постмодерністський підхід, згідно якого суб’єктом теоретичної рефлексії є деіндивідуалізована структура соціального світу, «децентралізований суб’єкт», який є створенням інтеріндивідуальної комунікативної дії усіх учасників соціального життя. У цьому разі можна говорити про суб’єктивність як про співспрямованість у просторі соціологічного дискурсу, що формується.

4. Автором показано, що суб’єктивний компонент теоретика формується у процесі вивчення розвитку соціологічної теорії. У наш час перспектива рефлексії цього розвитку не може бути заснованою на ідеологічних конструктах тому, що у такому разі будуть відтворюватися у діяльності теоретика попередні конфронтаційні моделі соціологічної концептуалізації, але в осучасненому вигляді. У той же час вивчення історії соціології не може бути започаткованим на персональних цінністних уподобаннях студента – тому, що вони, з точки зору процесуальності розвитку теорії, мають випадковий характер. Тому вбачається за доцільне в курсі підготовки соціолога-фахівця вивчати формування соціологічних теорій у ракурсі розвитку концептуального бачення суб’єктивного компонента соціологічного теоретизування у межах різних соціологічних напрямків.

 

 

1. Щербина В. Субъективный компонент социологической теории в “ситуации постмодерна” – Бердянск: БГПИ, 1999. – 28 с.

2. Шербина В. Концепция К. Манхейма и проблема субъективной компоненты социологического теоретизирования // Соціальні виміри суспільства. – Вип. 2. – К. : Інститут соціології НАН України, 1998. – С. 147-153.

3. Щербина В. Чи знайдемо ідею, котра нас об’єднає? // Віче 1997. – № 11 (68). – С. 15-20.

4. Щербина В. Субъектная составляющая теоретизирования как предмет рефлексии различных направлений социологии // Вісник Харків. держ. ун-ту. – 1998. – № 400/5. – С. 2-16.

5. Щербина В. Концепция субъекта теоретико-познавательной деятельности в феноменологической социологии. // Вісник Харків. держ. ун-ту. – 1998. – № 400/5. – С. 16-26.

6. Детермінізм та активізм у розвитку соціології // Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук: збірник статей за матеріалами науково-практичної конференції 16-17 квітня 1991. – Бердянськ. – 1991. – Вип. П. – С. 53-54.

 

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністтю 22. 00. 01. – теорія та історія соціології. – Інститут соціології НАН України. – Київ, 1999.

В дисертації розглядається проблема впливу суб’єктивного компонента на процес соціологічного теоретизування та його трактовки у різних соціологічних напрямах. Суб’єктивний компонент пов’язується зі специфічними умовами розвитку соціологічної теорії сьогодення. Акцентування уваги на суб’єктивній складовій теоретичних концептів у соціології розглянуто як необхідність формування сучасного соціологічного наукового етосу, як передумова утримання єдиного теоретичного дискурсу в процесі рефлексії поліцентричного сучасного соціуму.

Представлений у дисертації підхід заснований на використанні досліджень суб’єктивного компонента соціологічного

теоретизування у рамках «розуміючої» та постмодерністської соціології.

Ключові слова: соціологічна теорія, суб’єкт, суб’єктивний компонент, постмодерністські умови, соціологічний дискурс, соціальна саморефлексія.

 

 

Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22. 00. 01 – теория и история социологии. – Институт социологии НАН Украины. – Киев, 1999.

В диссертации рассматривается проблема влияния субъективного компонента на процесс социологического теоретизирования и его трактовки в разных социологических направлениях. Субъективный компонент связывается со специфическими условиями развития современной социологической теории. Акцентирование внимания на субъективной составляющей теоретических концептов в социологии рассматривается как необходимость формирования современного социологического научного этоса, как условие удержания единого теоретического дискурса в процессе рефлексии полицентрического современного социума. Представленный в диссертации подход основан на использовании исследований субъективного компонента социологического теоретизирования в рамках “понимающей” и постмодернистской социологии.

Согласно познавательной доктрины раннего христианства новое знание возникает благодаря наличию специфического субъективного компонента, который состоит в наличии веры. Субъектность является необходимым компонентом трансляции сакрального знания. В доктринах позднего Средневековья субъективный компонент познания понимают как атрибут Бога. В позднесхоластической концепции Бога-Обманщика истинность всякого знания не мыслится вне актуального состояния субъекта-Бога. Для мировосприятия Нового времени характерно понимание личности как одного из сакральных атрибутов познания.

Философские идеи И. Канта и Г. В. Ф. Гегеля заложили фундамент социологического подхода к развитию познавательной деятельности субъекта. Они стали основой формирования неокантианского и неогегельянского вариантов “социологии знания”, марксистской парадигмы, “понимающей социологии”, “франкфуртской школы”. Идеи относительно социальной природы знания провозглашали многие мыслители и до Канта. Однако именно в немецкой классической философии происходит качественный переворот в этом вопросе.

До Канта и Гегеля в качестве отправной инстанции рассмотрения познавательной активности принимали сознание отдельного индивида. Поэтому процесс познания выглядел как “гносеологическая робинзонада”. У Гегеля общественный характер сознания является принципом его системы. В развитии гносеологии от “робинзонады” до понимания общества как субъекта познания особое место принадлежит Канту.

В. Дильтей воспринимает гегелевскую концепцию духа, интерпретируя ее с позиций “философии жизни”, согласно которой в основе явлений культуры находятся психологические феномены – мысли, чувства, переживания предыдущих поколений. Для того, чтобы познать эти феномены, необходимо проникнуть в их психологическое основание, что является возможным для субъекта на базе собственного психологического опыта. Сама возможность теоретизации социального познания, парадоксальная относительно исторической реальности, состоит в том, что исследователь социума сам является исторически действующим субъектом.

Дюркгеймовское фундаментальное правило социологического метода провозглашает, что факты необходимо рассматривать как вещи. По мнению его критиков такой подход ориентирует, во-первых, на рассмотрение морали, религии, права как материальных предметов, игнорируя их духовную специфику и, во-вторых, не допускает спонтанного погружения в явление для его интерпретации изнутри.

Фундатор “понимающей социологии” М. Вебер рассматривал субъективный компонент социологического теоретизирования в этическом и теоретико-методологическом измерениях. Он считал, что обязанностью ученого является поиск истины. Соглашаясь с Дильтеем в том, что невозможно абстрагироваться от наличия в каждом человеке уникального мира чувств и интересов, Вебер не признает сочувствие и сопереживание как метод социального познания. Вебер впервые сделал попытку трактования субъективного компонента теоретической деятельности на собственно социологической почве.

В диссертации показывается, что с позиций феноменологического направления субъективный компонент является формообразующим фактором социологического теоретизирования. С позиций же символического интеракционизма социальная жизнь является продуктом интерпретации, оценки и определения, которые производят индивиды в процессе взаимной координации и взаимодействия.

Постмодернистская социология трактует субъективный компонент, как обусловленный пониманием индивидуальных рефлексивных практик и теоретических конструктов.

Сторонники постмодернизма выступают против использования классической концепции субъекта. Последний трактуется в постмодерне “децентрализованным”, не сводящимся к конкретной личности или группе.

Ключевые слова: социологическая теория, субъект, субъективный компонент, постмодернистские условия, социологический дискурс, социальная саморефлексия.

 

 

Thesis completes for an award of Candidate’s Degree in sociology. Specialization: 22. 00. 01. – History and Theory of Sociology. – Institute of Sociology of National Academy of Sciences of Ucraine, Kyiv, 1999.

In dissertation the problems of influence of the subjective component to the sociological theoretical activity process and its interpretation in different sociological directions has been investigated. Subjective component is connected with the specific conditions of development of modern sociological theory. The author pays attention to the subjective part of theoretical concepts in sociology. And stresses the necessity of the forming of the modern sociological scientific ethos which is a basic condition for integration the unity of theoretical discource in the process of reflection of the modern pilycentroc society. The author’s approach is based on the subjective component theoretical investigations in phenomenological and post-modern sociology.

Key words: sociological theory, subject, subjective component, post-modern conditions, sociological discource, social self-reflection.