Сучасні антропологічні типи українців

 

Вступ

1. Роль антропології в дослідженні етногенезу

2. Сучасні антропологічні типи українців

Висновок

Використана література

 

 

Проблема етногенезу (походження народів) є однією з найважливіших і водночас найскладніших розділів історіографії. На жаль, ще й нині не маємо добре опрацьованої та загальновизнаної етногонічної теорії, яка дозволила б упевнено і всебічно відтворити процес виникнення кожного народу. Це викликає цілий спектр концепцій, гіпотез, домислів, які часом виключають одне одного. Для уникнення певних непорозумінь, розглянемо спочатку деякі принципові історіософські настанови.

Поняття етнічної спільноти (етносу, народу) є історичним. Етнічні явища знаходять свій вияв у єдності території, мови, матеріальної культури, побуту, звичаїв, вірувань і т. д. Проблема етногенезу є проблемою історичною, а процес походження народів однією із сторін історичного розвитку суспільства. Очевидно, що вирішити питання щодо походження того чи іншого народу на підставі лише якогось одного різновиду джерел (археологічних, історичних (писемних), лінгвістичних, етнографічних, антропологічних і т. д. неможливо. Лише залучення всіх цих матеріалів може забезпечити успіх досліднику. Найпоширенішим є погляд, ніби головне місце при розв’язанні проблеми етногенезу належить мовному матеріалові, і отже, проблема ця вважається передовсім лінгвістичною. Але, оскільки дослідники виділяють п’ять основних етновизначальних ознак (спільна мова, спільна територія, наявність історичної свідомості, єдиної культури та ментальності), ми не можемо говорити про побудову етногенезу якогось конкретного народу базуючись лише на лінгвістичних дослідженнях, а повинні відштовхуватися від дослідження всіх цих ознак у їх комплексі.

Оскільки українці та росіяни хоча б за своєю мовою належать до слов’янської мовної спільноти, то при дослідженні їх етногенезу необхідно звернути увагу на етногенез слов’янських народів загалом.

 

 

“Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії: антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний) ”.

Розглянемо основні антропологічні особливості українців та їхній зв'язок із характерними особливостями людності, що заселяла Україну з давніх часів. Але для початку з'ясуємо деякі поняття та терміни.

Антропологія – наука про походження, еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей, людських рас та поширення їх на земній кулі.

Зачатки наукових знань з антропології з'явилися ще в Давній Греції, але як наука вона сформувалась у середині ХІХ ст. Її основоположниками є французький вчений Поль Брока, в Росії – Карл Бер, П. Богданов та ін.

Перші антропологічні описи українців були зроблені в 1779 p. Федором Туманським у дописі до Петербурзької Академії наук та в 1786 p. Афанасієм Шафонським у книзі “Черниговского наместничества топографическое описание”. Обидва автори відзначають неоднорідність антропологічного складу українців.

Наукові дослідження в цій галузі почалися лише у ХІХ ст. Це були праці Коперніцького та Павла Чубинського.

Вагомий внесок в українську антропологію зробив видатний вчений Федір Вовк (Волков), ім'я якого довгий час замовчувалось навіть у фаховій літературі, а якщо й згадувалось побіжно в деяких періодичних виданнях, то неодмінно з ярликом “буржуазного націоналіста”.

Зупинимось докладніше на антропологічних дослідженнях Федора Вовка. Провівши і систематизувавши близько 220 замірів на особах гуцульського походження, він видав книжку “Антропометричні досліди українського населення Галичини, Буковини й Угорщини” (Львів, 1908). Ось що Федір Вовк пише про гуцулів: “Населення це відрізняється етнографічно і лінгвістично настільки, що деякі вчені надавали їм навіть не українське, і навіть не слов'янське походження. Здогади ці цілком фантастичні. Різниця ця більш усього має причиною ізольованість географічного положення гуцульських полонин, яке дало можливість втриматись чимало дечому дуже архаїчному, а може, й деяких впливів західних сусідів – румунів та угрів”. Антропологічні особливості гуцулів такі: високий зріст, переважно темне волосся, хоча є й русяві, очі найчастіше темні (карі), голубих, сірих, світло-зелених очей менше. Федір Вовк робить висновок про, відносну чистоту етносу: “Чорнява раса почала у них змішуватися з білою не дуже давно і ще не зайшла у цьому змішуванню дуже далеко”. У своїх працях дослідник часто порівнює особливості представників різних регіонів. Так, наприклад, гуцули вищі, ніж їхні сусіди бойки і верховинці, а східні українці набагато вищі за галичан, але нижчі за гуцулів. З гуцулами у зрості можуть зрівнятися тільки кубанські козаки (1701 мм). Але тут же він зазначає, що ці обміри зроблені на добірному військовому людові, який історично є нащадком запорозьких козаків. За вимірами Федора Вовка, гуцули найвищі з усіх європейських народів.

У праці “Студії з української етнографії та антропології” він виводить середньоукраїнський антропологічний та етнографічний тип, який найбільше характерний для середньої, а особливо південної смуги України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої “адріятичної або динарської раси, яку ми воліли би називати слов'янською”.

Динарський антропологічний тип (або раса) поширений у північно-західній Греції (Епір), Югославії (особливо у чорногорців, босанців, південних і центральних сербів), а ряд його рис виявляється у хорватів, а також у більшості словаків, українців Карпатської зони і в ряді районів Чехії, північних румунів.

Звичайно, після Федора Вовка українська антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Ряд вчених внесли свої корективи в характеристику українського антропологічного типу, проте величезна заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показали українців як