Сучасний стан та напрямки активізації інноваційних процесів в Україні

Фактично багато підприємств не несуть відповідальності за повернення коштів і тому не зацікавлені в їх ефективному використанні. У першу чергу це стосується кредитів, що надаються на умовах погашення зовнішніх зобов’язань з бюджету з подальшим відшкодуванням витрат держави в національній валюті чи постачаннями продукції в державний резерв. 

У цьому випадку процес фінансування складатиметься з таких етапів: 

1. Підприємство-позичальник звертається до уряду за підтримкою інноваційного проекту відповідно до політики держави стосовно пріоритетних напрямків розвитку економіки. Далі, за підтримки уряду, підприємство-позичальник має одержати від НБУ ліцензію на відкриття рахунку в третій країні і пільги на повернення валютних цінностей протягом більш як 90 днів (оскільки деякі види устаткування виготовляються і постачаються протягом тривалішого терміну). 

2. Забезпечення оплати авансу, наприклад, 15 % (фаза-І). Кошти від експорту ліквідної продукції підприємства, що організовує іноземна компанія 1, надходять на рахунок у третій країні і використовуються для оплати 15 % авансу іноземній компанії 2, яка є виконавцем інноваційного проекту. 

3. Іноземний банк під гарантії іноземної компанії 2 і пакету забезпечення у вигляді валюти, що надходить від продажу виробленої нової продукції, фінансує залишок вартості проекту (у нашому випадку — 85 %) (фаза-ІІ). [11, с. 430]

Застосування такої схеми з урахуванням конкретних особливостей кожного з інноваційних проектів дасть змогу залучити необхідні кошти для розвитку інновацій, сприятиме розвитку іноземного кредитування. 

У сучасних умовах ринкової трансформації часто виникають ситуації, коли підприємство не в змозі віддати перевагу тому чи іншому виду фінансування, вирішити, буде це якесь одне джерело чи кілька. Для оцінки вигідності однієї величини порівняно з іншою у фінансовому менеджменті використовують два показники: ефект та ефективність. Вважаємо за доцільне рекомендувати їх для використання і при оцінці різних джерел фінансування інноваційних проектів. При цьому ефект від використання джерела пропонується оцінювати за формулою: 

 

Е = r еф.к – r еф. min (1.1)

де Е — ефект, 

геф.к — ефективна відсоткова ставка за весь строк інноваційного проекту (до переліку джерел входять як окремі джерела, так і фінансування за допомогою комплексу джерел); 

rеф min— мінімальна ефективна відсоткова ставка в сукупності джерел. Розрахунок ефективної відсоткової ставки за кожним із джерел можна здійснити так: [4, с. 102]

 

За результатами проведеного аналізу обмежень, список потенційних джерел фінансування коригується. Далі здійснюється розрахунок вартості їх залучення і вибір найкращого варіанта за двома критеріями — річною відсотковою ставкою та ефективною відсотковою ставкою за весь строк реалізації проекту. 

Вважаємо, що розглянутий алгоритм допоможе підприємствам вибрати оптимальне джерело фінансування для кожного інноваційного проекту, оскільки при цьому забезпечується вибір найбільш дешевого джерела фінансування з урахуванням існуючих обмежень. Практична реалізація викладених пропозицій і рекомендацій щодо застосування альтернативних джерел та алгоритму вибору оптимального варіанта дасть змогу удосконалити структуру механізму фінансування інноваційної діяльності з метою її подальшої активізації на підприємствах, а також сприятиме розвитку іноземного інвестування.

 

 

Світовий досвід показує, що далеко не всі інноваційні ідеї втілюються в життя, а тим більше далеко не всі досягають завершення інвестиційним процесом. Причини: помилки в обгрунтуванні, недостатньо чисті результати експерименту, нестача засобів для розвитку виробництва, і, нарешті, довгі строки інноваційного процесу, які призводять до старіння новації.

Все це обумовлює підвищену ризиковість інноваційних проектів, що, звичайно, має наслідком певні особливості процесу їх фінансування.

Серед різних моделей інноваційних фондів можна виділити інноваційні фонди неприбуткового та некомерційного типу.

Їх засновниками, як правило, виступають організації, які володіють коштами для проведення вкрай потрібних їм досліджень та розробок, але, не ризикуючи проводити ці дослідження власними силами, створюють за рахунок цих коштів спеціальний суспільний (осуспільнений) інноваційний фонд. 

Створений інноваційний фонд за рахунок цих коштів залучає до розв’язання поставлених задач широке коло спеціалістів різного профілю, стимулює їх до детального вивчення суті проблем, пошуку нетрадиційних шляхів їх вирішення, проводить конкурси серед запропонованих рішень. Фонд організовує компетентний консультативно-експертний відбір кращих з них, виділяє необхідні грошові субсидії та передає їх у розпорядження спеціалістів, що реалізують вибрані рішення.

До освоєння ефектів приєднуються засновники інноваційного фонду, який надає їм право участі в реалізації найбільш вигідних для них рішень. Як показує практика, засновники, без допомоги фонду, не в змозі прийти до подібних рішень самостійно, раціонально здійснювати їх та використати весь їх корисний для суспільства потенціал. Акумулюючи грошові кошти засновників і розпоряджаючись ними незалежно від них, такі інноваційні фонди виявляються спроможними створювати і розвивати якісно нові виробничі сили науки і техніки в порівнянні з тими , якими володіють їх засновники самі по собі.

Таким чином, висока соціально-економічна ефективність інноваційних фондів некомерційного, неприбуткового типу обумовлюється специфічною колективною формою власності на грошові ресурси суспільного інноваційного процесу, І перш за все - відносинами відчудження-привласнення грошей як важеля реалізації різноманітних соціальних, економічних та технологічних нововведень. [4, с.183 ]

Неприбуткові, некомерційні фонди охоплюють всі фази інноваційного процесу. Вони поступово і поетапно утворюються, починаючи з фундаментальних наукових проробок найважливіших суспільних проблем