Сучасний стан та напрямки активізації інноваційних процесів в Україні

Аналіз динаміки інноваційно активних підприємств за 2000-2009 рр. свідчить, що, всупереч зменшенню кількості підприємств, які впроваджували інновації в загальній кількості промислових підприємств, з 2007 р. спостерігалося поліпшення ситуації, а зазначені показники почали зростати (табл. 3.1). Проте в 2008 р. їх кількість значно зменшилась та стала найменшою за весь аналізований період. Разом з тим, кількість засвоєних нових видів техніки, впроваджених нових технологічних процесів почала збільшуватися. У 2009 р. питома вага підприємства, що займалися інноваційною діяльністю зросла, а загальна сума витрат зменшилася.

Важливо розуміти, що при використанні в умовах України західного досвіду створення і функціонування інноваційної інфраструктури необхідно враховувати, що ні зараз, ні в найближчому майбутньому не доводиться розраховувати на загальне бюджетне фінансування. [19, с. 106]

 

Таблиця 3.1

Інноваційна активність підприємств України за період 2000–2008 рр., млн. грн

 

Не зважаючи на те, що технологічний комплекс України на даний момент в стані занепаду, і до його відновлення і розширення необхідно підходити комплексно, творчу діяльність держави, самих підприємств і науково-дослідних центрів. У сучасних умовах аналітики бізнесу найбільшу увагу приділяють технопаркам як способу інтернаціоналізації і комерціалізації української технологічної думки. 

Основною ідеєю технопарків є комерціалізація результатів наукових досліджень університетських, академічних і інших дослідницьких центрів, наукова продукція яких за допомогою інноваційних процедур доводиться до виробничих структур з подальшим виходом на ринок. Слід особливо звернути увагу і на такий момент із зарубіжного досвіду: саме криза в економіці завжди була поштовхом до створення технопарків (Великобританія, Франція, Німеччина і ін.), результат їх діяльності – економічно благополучні регіони, сотні тисяч нових робочих місць. [1, 10, с 45-50, 286 

Для розвитку технопарків необхідна істотна увага державних і місцевих органів влади. Технопарк не є організацією, що приносить негайний прибуток (окрім соціальної). Віддача від внесків виходить від фірм, (вирощених в технопарк), а термін становлення фірм приблизно дорівнює 3–4 рокам. Світовий досвід підтверджує, що створення і функціонування технопарків вимагає рішення цілого комплексу нормативно-правових, фінансових, організаційних, кадрових і інших заходів. На все це, а також на створення і розкручування інноваційних проектів потрібен час, і достатньо тривалий. В Україні ці проекти також не дають швидкого фінансового ефекту. За п'ять років існування технопарки отримали пільг на 387 млн. гривень, а перерахували до бюджету податків і обов'язкових зборів на 252 млн. гривень. Але, безумовно, не можна чекати негайних результатів діяльності наукових парків в нашій державі. 

Найбільших успіхів технопарки досягають в тих випадках, коли їх діяльність співпадає з інтересами не тільки центральних органів влади, але і органів місцевого самоврядування, підприємств і організацій даного регіону, направлена на реалізацію наукових розробок на користь соціально-економічного розвитку регіону. 

Форма діяльності, яка реалізована в українських технопарках, ефективна тільки для крупних науково-виробничих комплексів. В Україні повинно бути декілька різновидів таких організацій. Зокрема, пропонується створення такої організаційної структури, як Національне агентство з питань технопарків і інноваційних структур, висловлюються пропозиції про призначення відповідальних осіб. На жаль, такі пропозиції дещо суперечать початковим цілям формування інноваційного законодавства в Україні. [17, с. 165 ]

Таким чином, ефективна інноваційна діяльність виходить за межі компетенції спеціалізованих державних органів і повинна ґрунтуватися на взаємодії трьох елементів: підприємництва, влади та науки. Слід підкреслити, що в особі технопарків в умовах ринкових відносин ми маємо нові форми і структури інтеграції вищої освіти, науки, промисловості, підприємництва, джерел фінансування, регіональних і місцевих органів управління і влади, що дозволяє ефективно реалізувати технології, властиві індустріально розвиненій країні XXI століття. Це дозволить вирішити проблеми фінансування технопарків без податкових пільг. 

 

 

Згідно з результатами світового досвіду, однією з основних форм забезпечення інноваційного розвитку в багатьох країнах є такі специфічні утворення, як спеціалізовані зони високих технологій. Саме там найпрогресивніші науково-технічні розробки інтегруються та втілюються у високоефективні технологічні процеси та якісно новітніші вироби, що зумовлює не лише суттєве зростання економічного потенціалу цих країн, а й зростання їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Вперше такі форми інноваційного розвитку виникли в 50-х роках у США, відтак – поширилися на всіх континентах Земної кулі, спочатку в Західній Європі та Японії, потім у нових індустріальних країнах. З-поміж зон високих технологій за кількістю наявних суб’єктів найкращими за віддачею є технополіси. Це більші науково-технологічні структури, в котрих здійснюються великомасштабні та багатопрофільні дослідження, які згодом використовуються для масового випуску продукції чи для поширення новітніх технологічних процесів упроваджувальними фірмами в середині зони або поза її межами. Проте, незважаючи на це, найбільшого поширення набула така форма зон високих технологій як технопарки – вузькоспеціалізованіші об’єкти, які зосереджують свої зусилля на розробці та впровадженні результатів досліджень. Саме на таких засадах були утворені перші українські технопарки, метою яких сьогодні є виробниче впровадження наукомістких розробок,