Суспільство як соціальна система

 

1. Суспільство: сутність, умови формування, типологія

Впродовж усієї історії розвитку суспільства, людина прагнула дати відповідь на питання: Що таке суспільство і які джерела його розвитку? Уже в міфах ми спостерігаємо намагання людини осмислити питання походження Всесвіту (космологічні міфи), людського буття (антропологічні міфи) та культурно-історичного прогресу (міфи про культурного героя). Наприклад, до сьогодні відомою є концепція Геосіда про п‘ять віків розвитку людської історії: золотого, срібного, мідного, віку героїв та залізного віку, які є результатом творіння богів.

В процесі розвитку суспільної свідомості міфологічне відображення світу поступово змінюється науковим. Науковий аналіз суспільного буття в противагу міфічному характеризується послідовністю викладення, теоретичним обґрунтуванням даних спостереження, викладенням цих даних у певних наукових поняттях, доказовістю тощо. Перші паростки наукового бачення світу зустрічаємо у філософських концепціях Стародавнього Світу. Особливою ознакою даних концепцій є ототожнення понять «суспільство» і «держава». Так, зокрема, Платон свої уявлення про суспільство (держава) формулює головним чином в діалогах «Держава» і «Закони». Мислитель визначає державу як особливу форму поселення людей, яка виникає із необхідності взаємодопомоги, задоволення людських потреб, підтримки порядку. В історії суспільного розвитку він виділяє такі три стадії: 1) «династія» – форма суспільства соціальної рівності і справедливості; 2) «аристократія» – епоха, коли складається держава як така, формуються виборча влада, законодавство тощо; 3) «ідеальна» – держава побудована за критеріями соціальної справедливості, яку він розуміє як «від кожного по можливості і кожному по заслугах».

Загалом суспільні концепції представників Стародавнього світу не виходили за рамки космологічного фаталізму, розглядаючи суспільство як невід‘ємну складову Всесвіту, творіння Боже. Тенденція розгляду суспільства як творіння Божого знаходить своє продовження в суспільних концепціях представників Середньовіччя. Зокрема, Августин Блаженний в історії людства розрізняє два начала: земне і небесне. Відповідно, одні люди живуть за людськими стандартами, інші – згідно божественних. Августин символічно називає ці два типи людей двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому – піддаватися довічній карі разом з дияволом.

Значний крок уперед, в плані трактування специфіки суспільного розвитку, зробили представники середньовічного ренесансного гуманізму. Специфікою нової системи бачення сутності соціального буття стає розгляд суспільної історії як наслідку життєдіяльності людини, її потреб та соціальних інтересів. Ця ідея прослідковується в працях Данте, Петрарки, Бруні та інших. Проте поняття «держава» і «суспільство» ще не розрізняються.

Лише в ХУІІ ст. з‘являються концепції, в яких поняття «держава» і «суспільство» не ототожнюються. Формуються так звані теорії суспільного договору, основу яких складає ідея необхідності переходу людей із природного стану в результаті однаковості їх природних потреб, у соціальний. Останній знаменує початок формування громадянського суспільства. Так Гоббс у праці «Левіафан» зазначає, що суспільство з‘являється з укладенням між людьми суспільного договору, коли індивід підпорядковує власну свободу інтересам колективу, діяльність держави як колективного органу управління, створеного людьми спрямовується на створення гарантій прав індивідів на приватну власність, особисту свободу та право на життя.

Ш. Л. Монтеск‘є, французький просвітитель та соціолог ХУІІІ ст., аналізуючи особливості життєдіяльності народів у різних кліматичних зонах Землі, дійшов висновку, що в основі всіх відмінностей лежать природничі фактори. А саме, акцентує увагу на вагомості впливу кліматичних умов на виробничу діяльність людей, політичну організацію суспільства, принципи державного правління тощо.

Спробою систематизувати попередні наукові уявлення про суспільство є концепція суспільного розвитку О. Конта, французького соціолога початку ХІХ ст. Вчений вперше досліджує питання загальних законів організації і функціонування суспільства, динаміки суспільного прогресу з точки зору соціології. Французького соціолога по праву вважають предтечею сучасних концепцій індустріального суспільства. Оскільки основним рушієм суспільного прогресу соціолог ввизнає розум, інтелект, то відповідно у розвитку суспільства розрізняють такі 3 стадії: теологічну, метафізичну і позитивну (наукову). Першоосновою суспільства за Контом є сукупність сімей, на базі яких в процесі історичного розвитку формуються такі соціальні спільноти, як плем‘я, народ, держава. До основних умов, які сприяли виникненню суспільства на відносить: 1) розподіл праці між індивідами, що спонукає до взаємодії людей та формування певних типів соціальних відносин; 2) необхідність політичного примусу, який є гарантом соціального порядку та соціальної солідарності; 3) необхідність в ідентифікації індивідів на основі спільності почуттів і вірувань. Загалом Конт розглядає суспільство як систему, прототипом якої є біологічний організм.

Системно-органічні уявлення про суспільство сформовані О. Контом, всебічно розвинув Г. Спенсер та ін. Основними критеріями, якими оперує органіцизм є поняття суспільного організму, органічної системи і соціальної системи. Суспільний організм – це динамічне утворення, що перебуває у постійному розвитку, якому властиві лише еволюційні зміни. Суб‘єктивним джерелом цього розвитку виступає самовдосконалення ідеї. Г. Спенсер – один з найяскравіших представників цього підходу. У праці «Основи соціології» вчений намагався провести аналогію між суспільством і біологічним організмом. Їх подібність він вбачає у спільності таких рис: росту, збільшення складності побудови із збільшенням у розмірах; прогресивної диференціації відправлень; зростання взаємозалежності частин з розвитком; взаємозалежність одиниці від усього агрегату (системи). До спільних функцій суспільних і органічних систем відносить: забезпечення системи органів живлення, розподільчої системи, регулятивної системи.

Класичний органіцизм робить суттєвий крок вперед, порівняно з механіцизмом: він доповнює структурний і функціональний аспекти функціонування суспільства еволюційними уявленнями.

«Гібридний» тип