Світовий досвід розвитку малого підприємництва

Однак, не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великою кількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично та суперечливо, йому не приділяють належної уваги державні органи: програми підтримки є декларативними, немає узгодженості у діях центральної та місцевої влади, слабка фінансова допомога, тощо.

Процес становлення малого приватного бізнесу в економіці України потребує подальшого грунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, які супроводжують становлення підприємництва, ще недостатньо вивчені. Західна економічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття. Вітчизняні економісти тільки розпочали дослідження цього явища в добу незалежності України.

Проте навіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень, які відбуваються у секторі малого приватного бізнесу, оскільки він перебуває у постійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництва стикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребують проблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, вироблення ефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняного підприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвитку приватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку.

Вихідним пунктом виступає категорія власності та одна із її форм – приватна власність. Відносини власності, які панують у суспільстві, впливають на суспільно-політичний лад, економічний розвиток, формування інтересів різних соціальних прошарків. Вони формують економічну систему країни та мережу інституцій, які підтримують її функціонування.

Поняття «бізнес» та «підприємництво» є синонімічними. Підприємництво розглядається як інноваційна, ризикова діяльність індивідів із створення благ, метою якої є отримання прибутку. Відповідно підприємцем є вольовий, енергійний, творчий, цілеспрямований, амбіційний та наполегливий лідер, здатний організувати власну справу, залучити до її виконання інших людей, ефективно поєднати різноманітні ресурси, тощо. Акцентується увага на певній синонімічності таких термінів, як «фірма», «компанія», «підприємство' і «мале підприємництво» та «малий бізнес».

Донедавна українські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими у Законі України «Про підприємства». Як показала практика, ці показники були значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкого застосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, які сформульовані в Указі Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва». Застосування двох показників вищезгаданого документу: кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичних цілей. На нашу думку, не потрібно диференціювати показники кількості зайнятих по галузях, оскільки дуже важко об'єктивно оцінити оптимальні розміри малих підприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значно спрощує характеристику малих підприємств. [21, c. 49]

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. На нашу думку, недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість МП, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з'явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

Приблизно до 70-х рр. МП «вважалися» неперспективними і їм не приділялося належної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції. [22, c. 93]

Кожного року кількість МП в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на 1992-93 рр., коли темпи зростання досягли 148, 5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106, 4%, 114, 7% та 101, 6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році – 146%. На початок 1998 року в країні налічувалося 136 238 МП. [23, c. 19]

Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше – майже 65% складали колективні, 31% – приватні та 0, 9% – державні.

Одним із шляхів виникнення малих приватних підприємств є мала приватизація. З 1992 р. до початку 1998 р. було приватизовано понад 45 тис. МП . Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницької активності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, без урахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхідних економічних реформ.

Питома вага МП майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 1997 році у цих трьох сферах діяло майже 52% усіх МП. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато МП одночасно займається кількома видами діяльності. [25, c. 79]

В Україні спостерігається дуже нерівномірний