Технічна підготовка спортсменів

Економічність техніки значною мірою обумовлюється здібністю до розслаблення м'язів. Існує цілком обґрунтована позиція, згідно якої здібність до розслаблення можна розглядати як свого роду руховий навик, що забезпечує досягнення заданого рухового результату при мінімальній напрузі м'язів, залучених в роботу, і повному розслабленні м'язів, що не беруть участь в ній. У спорті здібність до розслаблення не менш важлива, чим здібність до максимальної мобілізації м'язового апарату, його максимальної напруги. Здібність до розслаблення є не тільки важливим чинником підвищення економічності спортивної техніки, але і сприяє прояву швидкісний-силових можливостей, витривалості, профілактиці травматизму.

Мінімальна тактична інформативність техніки для суперника є важливим показником результативності в спортивних іграх і єдиноборстві. Здійсненою тут може бути тільки техніка, що дозволяє маскувати тактичні задуми і діяти несподівано. Тому високий рівень технічної підготовленості передбачає наявність здатності спортсмена до виконання таких рухів, які, з одного боку, достатньо ефективні з погляду досягнення мети, а з іншої – не мають чітко виражених інформативних деталей, що демаскують тактичний задум спортсмена.

Технічна підготовленість спортсмена багато в чому визначається тією кінцевою метою, на досягнення якої направлена відповідна рухова дія. Ця кінцева мета в різних видах спорту не співпадає. Так, наприклад, спортивна техніка в швидкісний-силових видах спорту пов'язана із створенням передумов до розвитку максимальних показників потужності і ефективним використанням для цього функціональних резервів, зовнішніх сил і інерції. Технічне вдосконалення в циклічних видах спорту, пов'язаних з проявом витривалості, вимагає високої ефективності стандартних рухів, що багато разів повторюються, з погляду їх стійкості, варіатівності, економічності. У складнокоординованих видах спорту (спортивна і художня гімнастика, стрибки у воду, фігурне катання і ін.) технічна підготовленість визначається складністю і красою рухів, їх виразністю і точністю, оскільки саме ці характеристики визначають рівень спортивного результату.

Технічна оснащеність в спортивних іграх і єдиноборстві пов'язана як з широтою технічного арсеналу, так і з умінням спортсмена вибирати і реалізовувати найбільш ефективні рухові дії у варіативних ситуаціях при недостатній інформації і гострому дефіциті часу.

 

 

До основних завдань, які вимагають рішення в процесі технічної підготовки спортсмена, необхідно віднести наступні:

• збільшення об'єму і різноманітності рухових умінь і навиків;
• досягнення високої стабільності і раціональної варіативності спеціалізованих рухів – прийомів, складових основу техніки виду спорту;
• послідовне перетворення освоєних прийомів на доцільні і ефективні дії змагань;
• удосконалення структури рухових дій, їх динаміки і кінематики з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів;
• підвищення надійності і результативності технічних дій спортсмена в екстремальних умовах змагань;
• вдосконалення технічної майстерності спортсменів, виходячи з вимог спортивної практики і досягнень науково-технічного прогресу.

Засобами практичного рішення завдань вдосконалення технічної майстерності спортсменів є вправи змагань, тренувальні форми вправ змагань, спеціально-підготовчі і допоміжні вправи, різні тренажерні пристрої і ін.

Вдосконалення прийомів і дій пов'язане з надходженням і використанням інформації двох видів – основною і додатковою.

Основна інформація поступає від рухового апарату – рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях, зв'язках, і відображає зміни в довжині м'язів, ступені їх напруги, напрямі і швидкості рухів, розташуванні різних ланок тіла і ін.

Інформація про структуру рухів і взаємодію організму спортсмена із зовнішнім середовищем поступає від органів зору і слуху, вестибулярного аналізатора, пропріорецепторів і рецепторів шкіри.

Додаткова інформація адресована в першу чергу усвідомлення того, чому навчаєшся і здійснюється шляхом розповіді і показу. Ця інформація допомагає скласти уявлення про здійснювані рухи, виникаючі помилки, про розбіжність фактичного виконання руху із заданим, результативності рухових дій в цілому і ін.

Інформація про рухи, що поступає в систему управління ними, грає значну роль в утворенні нових умінь, в автоматизації навиків, у вдосконаленні технічної майстерності в цілому. З великої кількості різноманітних рухів відбираються і закріплюються ті, які приводять до досягнення заданого результату. При повторенні ці рухи автоматизуються і утворюють навик, тоді як решта рухів, що не є ефективними по узагальненому аналізу основної і додаткової інформації, не закріплюється.

В процесі технічного вдосконалення застосовуються словесні, наочні і практичні методи. Залежно від кваліфікації спортсменів, рівня їх підготовленості, етапу навчання рухам переважно використовується той або інший метод або їх поєднання. Практичної значущості набуває проблемне навчання рухам, а також методи моделювання, лінійного і розгалуженого програмування учбового матеріалу, що дозволяють ефективно вирішувати рухові задачі різної координаційної складності. Так, при навчанні складним рухам ефективним є алгоритм розгалуженого типу, що включає чотири рівні дидактичного матеріалу (учбових завдань), що підлягають засвоєнню. Перший рівень містить завдання по структурі і функціям, відповідних розучуваній вправі; другою – учбові завдання, необхідні для розвитку фізичних якостей, що забезпечують виконання руху; третій – завдання, що формують навики спеціального призначення (наприклад, в гімнастиці – відштовхування, обертання, приземлення і ін.) ; четвертий – контрольні завдання, які по зворотному зв'язку дають інформацію про якість навчання.

Останніми роками при навчанні рухам, особливо складним, в практиці стали широко використовувати наочні методи, що дозволяють спортсменові оперативно отримувати інформацію про темпоритмових, просторових