Технічна підготовка спортсменів

Подібну схему вдосконалення техніки рухів рекомендують і видні представники російської гімнастичної школи В. М. Смольовській і Ю. К. Гавердовській (1999). Першою, виключно важливою стадією навчання рухам є формування у спортсмена рухових уявлень про розучувані рухи, для чого використовуються найрізноманітніші методи – роз'яснення, показ, спостереження, випробування, аналіз і ін. Друга, дуже трудомістка і відповідальна стадія навчання передбачає перехід спортсмена від рівня первинних рухових уявлень до рівня формування рухових умінь. На третій стадії формується первинний руховий навик, який пов'язаний з можливістю виконання в полегшених умовах (допомога і консультації тренера, звична обстановка, відсутність стомлення і т. п.). Формування актуалізованого рухового навику, яке досягається на четвертій стадії, забезпечується лише тоді, коли рух освоюється в оптимальній схемі діяльності змагання, можливому зв'язку з іншими технічними елементами, в різних психофункціональних станах і умовах навколишнього середовища. Така стадія пов'язана з формуванням диференційованого рухового навику, що дозволяє забезпечувати високу ефективність рухових дій в складних умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюються, в стійкому стані, а також при прогресуючому стомленні, включаючи явне. І, нарешті, завершальна, шоста стадія включає досягнення такої досконалості рухового навику, при якому спортсмен з високим ступенем ефективності варіює широким спектром споріднених рухів, що забезпечує різноманітність і повну відповідність виконуваних рухів конкретній ситуації змагання. Дуже важливо не порушувати процесу вдосконалення навику колишньою експлуатацією вже освоєного навику («амортизуюче» тренування) замість його планомірного вдосконалення, не допускати перерв в процесі навчання (детренуючий режим), забезпечувати різноманітність і ускладнення тренувальних програм, оскільки стабілізація засобів приводить до дегенерації навику.

Вдосконалення техніки в умовах значного стомлення може стати причиною розладу рухів, закріплення помилок. Проте негативні наслідки спостерігаються тільки у випадку, якщо робота пущена на самоплив. Коли вдосконалення техніки здійснюється методично правильно, з широким використанням різноманітних засобів і прийомів, що знаходяться в строгій відповідності з поставленими завданнями і функціональними можливостями спортсменів, то у них формується раціональна стабільна техніка з широким спектром компенсаторних коливань в основних характеристиках структури руху.

В процесі навчання і вдосконалення техніки постійно спостерігаються помилки. Їх своєчасне виявлення і встановлення причин виникнення значною мірою обумовлюють ефективність процесу технічного вдосконалення. Проте разом зі встановленням характеру помилок і утруднень необхідно визначати ефективні методичні прийоми і засоби їх усунення і подолання.

Навчання і вдосконалення техніки спортивних вправ повинні бути тісно пов'язані з особливостями змагань конкретного виду спорту, провідними характеристиками, що визначають досягнення високого спортивного результату.

У цілісному руховому акті всі характеристики (динамічні, кінематичні і ритмічні) взаємозв'язані. Проте при навчанні і вдосконаленні у кожному конкретному випадку слід акцентувати увагу ведучих для даної дії рухових характеристиках техніки спортивної вправи. Тому при оволодінні спортивною технікою, її індивідуалізації і вдосконаленні необхідно виходити не тільки з біомеханічної доцільності прийомів, але і обов'язково враховувати їх майбутні тактичні особливості, можливості застосування в доцільних і результативних діях змагань.

Оволодівши технікою, спортсмен повинен особливо удосконалювати гостроту м'язового відчуття, зорових і рухових сприйнять, відчуття рівноваги і специфічні якості, пов'язані із спеціалізованою діяльністю змагання. Спеціалізоване тренування аналізаторів, яким належить провідна роль в діяльності змагання конкретного виду спорту, в процесі спортивно-технічного вдосконалення приводить до розвитку специфічних якостей (відчуття снаряда, води, снігу, часу, бою і ін.), що визначають досягнення високого спортивного результату. Без цього будь-яка біомеханічна доцільна техніка рухів перетворюється на формальні рухові акти і не приводить до високих і стабільних спортивних результатів.

 

 

Важливим методичним положенням, сприяючим формуванню довершеної, стабільної і варіативного технічної майстерності спортсменів, що дозволяє ефективно діяти в екстремальних ситуаціях змагань, є використання в тренувальному процесі методів ускладнення умов виконання прийомів, діяльності при різних станах організму, що утрудняють виконання дій.

Способами ускладнення умов виконання прийомів і дій є:

• ускладнення і розширення варіантів початкових проміжних і кінцевих положень, підготовчих дій;
• обмеження або розширення просторових меж виконання прийомів і дій;
• обмеження тимчасових відрізків дій;
• ускладнення умов орієнтування у просторі та часі;
• виконання прийомів і дій в незвичних умовах (покриття майданчика, форма, маса і деталі спортивного снаряда, час доби, кліматичні умови і ін.) ;
• варіанти опору умовного супротивника;
• неадекватні реагування партнерів і ін.

Приклад способів ускладнення умов виконання складних в координаційному відношенні рухів в процесі вдосконалення технічної майстерності акробатів приведений на мал. 16. 16: виконання стрибків з приземленням на піднесення, на жорсткій опорі, з подоланням опору (амортизатор, обтяжили), без страховки, з суперобертаннями. В процесі технічного вдосконалення особлива увага повинна бути обернена на залежність техніки рухових дій від рівня розвитку психомоторних функцій, що безпосередньо беруть участь в саморегуляції рухів. Точне управління просторовими, тимчасовими і динамічними параметрами рухів взаємозв'язане з відповідними проявами психомоторіки – спеціалізованими сприйняттями, простими, складними і антіципуючими реакціями. Завдяки цьому процес технічного і психічного вдосконалення йде паралельно. Багатократне виконання рухових дій сприяє підвищенню рівня точності і швидкості психічної регуляції рухів, який, у свою чергу, стає основою для подальшого вдосконалення спортивної техніки. З цього виходить важливе положення для практики: спеціальне і цілеспрямоване вдосконалення психомоторних якостей приводить до реалізації прихованих резервів організму відносно технічної майстерності спортсмена.

Однією з найважливіших методичних умов вдосконалення раціональної техніки є взаємозв'язок і взаємозалежність структури рухів і рівня розвитку фізичних якостей. Відповідність кожного рівня розвитку фізичної підготовленості спортсмена рівню володіння спортивною технікою, її структурі і ступеню досконалості її характеристик – найважливіше положення методики технічної підготовки в спорті. Підвищення фізичної підготовленості вимагає переходу на новий рівень технічної майстерності і навпаки – більш довершена технічна майстерність спортсмена вимагає підкріплення відповідною фізичною підготовленістю.

 

 

Контроль технічної підготовленості зв'язаний з використанням специфічних для кожного виду спорту показників, що дозволяють в сукупності оцінити технічну майстерність спортсмена. При цьому оцінюються наступні складові технічної підготовленості:

• об'єм техніки (шляхом виявлення загальної кількості технічних прийомів, дій, освоєних і використовуваних спортсменом в тренувальних заняттях і змаганнях) ;
• ступінь реалізації об'єму техніки в обстановці змагання (визначається як відношення тренувального об'єму до змагання) ;
• різносторонність технічної підготовленості на основі виявлення різноманітності рухових дій, освоєних і успішно використовуваних в тренуванні і на змаганнях;
• ефективність технічної підготовленості, що підрозділяється на абсолютну (засновану на зіставленні техніки спортсменів з еталонними параметрами), порівняльну (що припускає зіставлення техніки спортсменів різної кваліфікації), реалізаційну (засновану на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу в умовах змагань) ;
• стійкість до збиваючих чинників (по стабільності основних динамічних і кінематичних характеристик рухів в умовах дії збиваючих чинників) фізичного (стомлення, кліматичні умови і ін.) і психічного характеру (напруженість діяльності змагання, поведінка уболівальників і ін.).

При контролі технічної майстерності спортсменів користуються наступними оцінками:

• інтегральній, заснованій на виявленні ступеня реалізації рухового потенціалу спортсмена в діяльності змагання;
• диференціальною, в основі якої покладено виявлення ефективності деяких основних елементів техніки;
• диференціально-сумарною, такою, що припускає оцінку ефективності окремих елементів техніки і розрахунок сумарного показника технічної майстерності.

При етапному контролі технічної підготовленості фіксуються зміни в техніці, що наступають через кумулятивний ефект в процесі тренування (від року до року, від етапу до етапу підготовки). У поточному контролі визначаються зміни в окремих фазах, частинах, елементах рухів, що наступають день за днем у зв'язку з використанням різних програм тренування в мезо- і мікроциклах. У оперативному контролі виявляються зміни в техніці, пов'язані з терміновими реакціями на фізичні навантаження в окремому занятті.