Тема 5. Методи тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

 

1. Філологічне тлумачення

2. Історичне тлумачення

3. Телеологічне тлумачення

4. Системне тлумачення

5. Функціональне тлумачення

 

Принципи тлумачення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не лише визначають вихідні засади інтерпретації її норм, але й впливають на вибір Європейським судом з прав людини методів тлумачення, які слід застосовувати в кожному конкретному випадку. 

Під методами (способами) тлумачення права розуміють спеціальні прийоми та засоби пізнання смислу правових норм, що використовуються свідомо чи інтуїтивно суб’єктом тлумачення для з’ясування точного значення правових приписів. 

Саме по собі тлумачення правових норм неможливе без використання тих чи інших методів тлумачення. Вони мають велике значення для забезпечення якості інтерпретаційної діяльності. Від того, наскільки добре інтерпретатор володіє методологією тлумачення правових норм, залежить і якість результату тлумачення.

Зважаючи на вагоме значення методів тлумачення для юридичної науки та практики, це питання викликає постійний інтерес з боку правознавців. І хоча початок розробки цих методів було закладено ще у Стародавньому Римі, у науковій літературі до цього часу немає єдиної думки з багатьох проблем правотлумачної діяльності, у тому числі невирішеним залишається питання про кількість та найменування методів тлумачення[1]. 

Свідомо не вдаючись у теоретичні дискусії щодо доцільності застосування тих чи інших назв до методів інтерпретаційної діяльності, розглянемо їхню сутність в контексті практики Страсбурзького суду, який є "останньою інстанцією" в тлумаченні норм Конвенції. 

До основних методів тлумачення Конвенції, які застосовує Європейський суд з прав людини, слід віднести наступні:

філологічне (граматичне, мовне) тлумачення; 

історичне тлумачення; 

цільове (телеологічне) тлумачення; 

системне (систематичне) тлумачення; 

функціональне тлумачення. 

 

 

Філологічне тлумачення (у літературі можна зустріти й інші назви – граматичне, мовне, словесне, текстове, лексичне тлумачення) представляє собою сукупність прийомів, спрямованих на встановлення дійсного значення письмового тексту, який тлумачиться, шляхом його граматико-синтаксичного аналізу. 

Процес інтерпретації правових норм взагалі розпочинається саме із з’ясування лексико-морфологічної та синтаксичної структури їх тексту, адже правові приписи, як правило, знаходять зовнішнє вираження за допомогою мови. Таким чином, мова є своєрідним посередником між правом і особистістю, її функціональне призначення в правовій сфері полягає в тому, щоб "ввести цей об’єктивний феномен у свідомість, у поведінкову психологію кожного учасника правового спілкування"[2]. 

Європейський суд неодноразово звертався до цього методу тлумачення норм Конвенції. Скажімо, у справі "Johnston and Others v. Ireland", Страсбурзький суд здійснив ретельний аналіз словосполучення "право на шлюб", що міститься в статті 12 Конвенції. Заявник намагався довести, що вказана стаття імпліцитно закріплює й право на розлучення. Утім, на думку Суду, здійснюючи тлумачення норм Конвенції, необхідно виходити насамперед із буквального розуміння термінів, які у ній вживаються. Як зазначено в рішенні, термін "право на шлюб" є однозначним і означає можливість осіб вступати у шлюбно-сімейні відносини, однак не передбачає з необхідністю можливості розірвання цих відносин, оскільки це не входить до загальноприйнятого буквального розуміння змісту терміну "право на шлюб"[3].

Водночас, розглядаючи філологічний метод тлумачення слід пам’ятати, що не існує мови "взагалі", адже в кожній конкретній ситуації справу маємо з природною мовою відповідного народу, при цьому норми мови є нічим інакшим, як "відбитком мовної практики" даного народу[4]. У випадку тлумачення Конвенції, необхідно враховувати, що вона була укладена англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними. 

Рівень ідентичності цих текстів досить високий, тому двомовність Конвенції, зазвичай, не породжує важко-переборних різночитань і розходжень. Так, у справі "Luedicke, Belkacem and Koç v. Germany", яка стосувалася права на безкоштовну допомогу перекладача у судовому процесі, Європейський суд з прав людини при тлумаченні терміну "безкоштовно" зазначив:

"Суд, як і Комісія, знаходить, що термін "безкоштовно" в п. 3 (е) статті 6 має цілком ясне та конкретне значення. У французькій мові вираз "безкоштовно" ("gratuitement") означає "дарма, таке, що дається ні за що, безоплатно" (Littrе, Dictionnаire de la langue francaise), "чим можна користуватися без оплати" (Hatzfeld et Darmestet ter, Dictionnаire general de la langue francaise), "дарма, без необхідності що-небудь сплачувати" у протилежність виразу "за плату" (Larousse, Dictionnaire de la langue francaise), "дарма, безоплатно, не отримуючи нічого замість" (Rober, Dictionnаire alрhabetique et anаlogique de la langue francaise). Так само і в англійській мові "безкоштовно" ("free") означає "без плати, дарма" (Shorter Oxford Dictionаry), "нічого не вартий, такий, що дається або поставляється без ціни і оплати" (Webster’s Third New International Dictionаry). 

Отже, Суд не може надавати терміну "безкоштовно" значення, не властиве йому в обох офіційних мовах, якими користується Суд: цей термін не позначає ні звільнення від оплати на певних умовах, ні тимчасові пільги по оплаті, ні припинення платежу, а загальне і повне звільнення від необхідності платити"[5]. 

Разом із тим, англійський і французький варіанти тексту Конвенції не є абсолютно ідентичними. Під час застосування деяких положень Конвенції Страсбурзький суд виявив окремі розбіжності, невідповідності та юридико-технічні погрішності, які частково пояснюються тим, що Конвенція приймалась досить швидко, виправлення в проекти вносилися на різних мовах, причому деякі з них були прийняті в останній момент.