Теоретико-методологічні основи формування педагогічного такту майбутнього вчителя початкової школи

У науковій педагогічній літературі „ступінь педагогічної доцільності як основа педагогічного такту іноді ототожнюють з почуттям”  ("почуттям міри") або до "вміннями". 

Так, за тлумачним словником С. Ожегова такт визначається як почуття міри, яке формує уміння поводити себе пристойно, належним чином.

В. Страхов трактує педагогічний такт учителя як одну з основних педагогічних здібностей і важливу складову частину його педагогічної майстерності. Він включає різноманітні уміння у структуру такту, які трансформуються на високому рівні прояву його у стійку моральну звичку,  у спілкування вчителя з учнями [6]. 

Е. Грішин розглядає педагогічний такт як техніку й особливе мистецтво спілкування викладача з колегами, учнями, з усіма, з ким необхідно спілкуватися, враховуючи почуття власної гідності співрозмовника. На його думку, поняття такту значно ширше, ніж тактовність, ввічливість, доброзичливість, щирість у  стосунках. Е. Грішин виокремлює важливу особливість такту – вміння визначити вчителем найбільш ефективних, педагогічно доцільних шляхів  впливу на особистість учня. Знайти найбільш доцільну для учня форму  схвалення чи осуду, тон розмови, зробити зауваження чи утриматися від нього,  підштовхнути до позитивних вчинків, звертаючись безпосередньо до свідомості чи шукати шлях до свідомості через вплив на почуття – все це питання педагогічного такту, на думку вченого [1].  

A. Бардін вважає, що педагогічний такт – це вміння встановлювати з співрозмовником певні стосунки, що, в свою чергу, є одним з проявів педагогічної майстерності вчителя. 

Н. Болдирєв відмічає, що педагогічний такт вимагає, перш за все, повагу до особистості співрозмовника, уважне ставлення, довіру і, разом з тим, ненав’язливий контроль його поведінки, але ненав’язливий і ненадмірний.

Педагогічний словник містить наступне визначення даного поняття: основою педагогічного такту є глибокі знання психології дітей, індивідуальний підхід у навчанні та вихованні. Це дає можливість педагогу враховувати психологічні особливості, індивідуальні риси особистості кожного вихованця.

Спеціальні дослідження цієї проблеми були виконані І. Страховим. Він вважає, що основою педагогічного такту є дотримання міри педагогічної доцільності у застосуванні навчально-виховних впливів на учнів. міри педагогічної доцільності регулюється конкретною навчально-виховною задачею. Вона виражається  в оптимізації педагогічних впливів, їх відповідності до кожної психолого-педагогічної ситуації, врахуванні індивідуальних особливостей і можливостей особистості учня, його навчальної підготовки, ставленні до навчання, психологічного стану й обставин, в умовах яких відбувається педагогічний вплив [6].   

М. Станкін розглядає такт як особливе почуття оптимуму, міру всього того, що робить педагог. На його думку, основою педагогічного такту є витримка, урівноваженість викладача, якому притаманні - высока вимогливість і повага до учнів.  

Таким чином, у структурі педагогічного такту суттєвими його компонентами є: повага до учня, доброзичливість, довіра у поєднанні з вимогливістю до них і педагогічною обґрунтованістю усіх виховних впливів на їх поведінку та навчальну роботу, врахування вікових особливостей і можливостей учнів даної стадії розвитку кожного з них.

Багато авторів до структурних компонентів педагогічного такту відносять: спокійну впевненість і врівноваженість. На їх думку, врівноваженість у спілкуванні виражається у дотриманні витримки та самоконтролю, що  полегшує процес впливу, сприяє стійкості такту та не допускає будь-яких "психологічних зривів" у спілкуванні. Вони вважають за необхідне, щоб  врівноваженість у спілкуванні поєднувалася з педагогічною доцільністю безпосереднього спілкування, що робить більш тісним контакт між учителем та учнем.

П. Селезньов, В. Сінаурідзе, В. Страхов надають великого значення, розглянутим вище, вольовим рисам, які у  поєднанні з проявом моральних почуттів складають основу педагогічного такту. До них належать: повага до гідності особистості школяра, розумна любов до дітей, увага до їх потреб, доброзичливе ставлення до них, турбота. Порушення  педагогічного такту, на їх думку, може пояснюватися недостатнім вмінням володіти своїми почуттями, втратою міри безпосередності вираження почуттів, чи стриманістю поведінки, яка гальмує необхідний емоційний контакт з учнями.

Г. Кузнєцов включає в структуру педагогічного такту наступне: вміння вибирати та застосовувати найбільш доцільні для даної конкретної ситуації та витримані у дусі моралі способи та прийоми виховного впливу [4].  

Дослідження науковців показали, що в умовах, які постійно змінюються, тактовний учитель не може не враховувати низку вимог до своєї поведінки: вміння оцінити ситуацію, в якій існує можливість порушити будь-яку моральну норму; володіння мінімумом інформації про причини моральних протиріч, а при виборі вчинку врахування  неточностей інформації; говорити правду - основа для такту.ідвертість спілкування – найкращий засіб для встановления та підтримки взаєморозуміння. Про відсутність такту свідчить спрощення, неаргументоване нав’язування власної думки, наявність загальних місць у висловлюванні; при виборі форми чи прийому виховного впливу брати до уваги характер стосунків, які вже сформувалися; тактовність вимагає від учителя враховувати ситуацію, в якій здійснюється вчинок. Сила й ефективність впливу вчителя залежить від  обставин, які можуть значно змінюватися; вміння враховувати можливий ефект, який може вплинути на весь колектив. Морально виправданими будуть лише такі дії, які доцільні не тільки педагогічно та соціально, але й будуть підтримуватися всіма учнями.

Багато способів педагогічного впливу спочатку обмірковуються, практичне їх застосування відбувається на основі педагогічної та психологічної науки, узагальненого  педагогічного досвіду та особистого досвіду вчителя. У такому випадку великого значення набувають інтелектуальні фактори педагогічного такту. До цих факторів І. Страхов відніс спостережливість, увагу, уяву. У спостережливості вчителя виражається єдність його  сприйняття та мислення у їх ціленаправленому прояві. Щоб  бути тактовним, необхідно бути спостережливим педагогом: не зрозумівши конкретної педагогічної ситуації, можна порушити критерії такту та допустити безтактність у своїх висловлюваннях та діях. Однією з  пізнавальних передумов прояву та розвитку педагогічного такту є увага до учнів. Вищезгадані інтелектуальні фактори проявляються у єдності як риси особистості вчителя.

Такт учителя – важлива комунікативна якість, яка полегшує виховний вплив викладача на особистість вихованця чи колектив. У такому випадку великого значення набуває стиль керівництва, причому найкращим вважається демократичний, оскільки він сприяє розвитку почуттю відповідальності. Найгіршим є ліберальний стиль, оскільки робота за такого стилю виконується, як правило, гірше. Авторитарний стиль обумовлений низьким рівнем культури педагога, ігноруванням індивідуальними особливостями учнів. Стиль керівництва та характер взаємодії у процесі керівництва створюють у сукупності стиль педагогічного спілкування. Найбільш розповсюдженими стилями спілкування являються: співпраця, спілкування-дистанція, залякування. Найефективнішим є стиль  спілкування «співпраця», оскільки в його основі лежить позитивне ставлення до дітей і справи.

Отже, продуктивна педагогічна діяльність відбувається в атмосфері тактовного ставлення педагога до дітей, демократичної організації справи, захоплення спільною творчістю.

Одним з важливих компонентів педагогічного такту вважають мовлення учителя. Виокремлюють наступні особливості мовлення, в їх позитивному значенні для розвитку педагогічного такту учителя: літературно-педагогічні якості (ясність, точність, доступність для учнів), виразність мовленнєвих засобів.

Дослідження М. Бахтіна, О. Даниленко, В. Кан-Калика, Н. Китаєва підкреслюють важливість інтонації мовлення вчителя, через неї він може передати те, що не передається змістом слова. Н. Костихіна вважає, що збагачене природною інтонацією усне мовлення переконує та захоплює сильніше. Слово, яке вимовляється у відповідній формі та найбільш відповідає певній ситуації та поставленій задачі  здатне сильно вплинути.

На важливості словесних засобів впливу  наголошує У. Литвинюк. У практиці роботи вчителя вона пропонує частіше використовувати такі форми як прохання, побажання, порада, заклик, оцінка, схвалення, пропозиція, застереження, настанова, інструктаж, переконання, вимога, осуд у поєднанні. Багато дослідників наполягають на необхідності удосконалювати культуру мовлення вчителя як компонента педагогічного такту. Робота вчителя над словом є однією з умов удосконалення педагогічного такту. 

Е. Гришин вважає, що такт учителя є  похідною від сформованих рис особистості. Спираючись на наукову літературу, можна стверджувати, що, провідну роль у формуванні та прояві педагогічного такту виконують такі особистісні якості як гуманізм (доброта, справедливість) та оптимізм (уміння бачити в учнях позитивні якості, почуття гумору).

Висновки дослідження та  перспективи подальших розвідок. Отже, аналіз оцінок і поглядів  на структуру та функціональну сутність  педагогічного такту дає підстави для того, щоб стверджувати наявність різноманітних поглядів, які, в цілому  містять намагання виокремити позитивні особистісні якості педагогів, показати вплив професійних знань та умінь на формування педагогічного такту. 

У подальшому  ми спробуємо запропонувати своє визначення педагогічного такту як міру педагогічно доцільного впливу на учнів початкових класів, вміння вчителя-класовода встановлювати продуктивний стиль спілкування, організовувати навчальний діалог та педагогічну взаємодію з найменшими у школі учнями.

 

 

1. Гришин, Э.А. Педагогическая этика [Текст] / Э.А. Гришин. - М.: Про¬свещение, 1977.
2. Елканов С.Б. Профессиональное самовоспитание учителя / С. Б. Елканов. - М: Просвещение, 1986. - 189 с.
3. Макаренко А.С. Соч. В 8т. Т.4. /Антон Семенович Макаренко. - М., 1983. - 398 с.
4. Кузнецов Г.А. Педагогический такт и педагогическая культура / Г. А. Кузнецов, В. И. Страхов // Сб. Психологическое исследование. Материалы 3-их страховских чтений / Саратовск. гос. ун-т. - Саратов. - 1993. - С. 7-8.
5. Писаренко В.И. Педагогическая этика. - 2-е изд., перераб., доп. / В. И. Писаренко, И. Я. Писаренко .-  Минск: Нар. Асвета, 1977. - 256 с. 
6. Страхов В.И. Психологические основы педагогического такта: Пособие для институтов / В. И. Страхов. - Саратов, 1972. - 180 с.
7. Чернокозова В.Н. Этика учителя / В. Н. Чернокозова, И. И. Чернокозов. - Киев, 1973. — 236 с.