Трансформація чи реформування сучасної системи джерел права України?

 

Хомюк Н. С.,

аспірант кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка

 

Анотація

У статті висвітлюються питання трансформації, установлюються її природа, основні форми, співвідношення між поняттями «трансформація», «реформування», «розвиток», «модифікація»; виявляються проблеми функціонування сучасної системи джерел права України та можливостей її переходу від реформування до трансформації, а також перспективи створення якісно нового комплексу нормативно-правової регламентації.

Ключові слова: система джерел права України, трансформація, реформування.

Постановка проблеми. Функціонування й розвиток сучасної вітчизняної системи джерел права відбувається під впливом глобалізації, інтеграції та супроводжується її трансформацією. Змінюються нормативно-правові інститути, нормативно-правові галузі, внутрішні й зовнішні зв’язки між нормативно-правовими приписами, змінюється й вітчизняний нормативно-правовий комплекс загалом. Для з’ясування якості цих змін у системі джерел права України потрібно виявити, у ній відбувається перетворення та перехід до більш високого рівня впорядкованості чи просто реформування, яке не потребує руйнування чинної системи. При цьому варто встановити співвідношення між поняттями «трансформація», «розвиток», «реформування» й «модифікація». Усе це дасть змогу зрозуміти, чи наявна система регламентації відповідає сучасним вимогам і чи зможе посісти відповідне місце серед інших європейських правових систем.

Питанням трансформації хоча і присвячена низка робіт, проте це насамперед роботи із соціології, політології, економіки, зокрема праці В. Горбатенка, Т. Заславської, С. Любімце- вої, М. Михальченко, В. Предборського, Є. Подольської та ін. Проте вони аналізуються й у юридичній літературі, зокрема у працях В. Ралька, Л. Удовики й ін. Разом із тим і донині малодослідженими залишаються питання трансформації сучасної системи джерел права України.

Метою статті є встановлення природи та основних форм трансформації сучасної системи джерел права України, виявлення можливостей її переходу від реформування до трансформації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Термін трансформація (з лат. – перетворення, перевтілення, видозміна) у словниках трактується як зміна, перетворення виду, форми, істотних властивостей тощо чого-небудь [1, с. 561]; як модифікація; зміна форми або структури чого-небудь [2]; зміна цільової спрямованості діяльності [3].

У літературі також по-різному дається інтерпретація поняття «трансформація». Так, у мовознавстві під трансформацією розуміють зміну формальних (лексичних чи граматичних), семантичних компонентів при збереженні інформації, призначеної для передавання [4, с. 201].

В економічній теорії трансформація пов’язується із такими змінами системи, завдяки яким відбувається її якісне переродження, розвиток [5, с. 16].

У соціології трансформацію трактують як дію або процес зміни форми, вигляду, природи або характеру суспільства чи окремих його структур. При цьому відбувається перетворення структурних компонентів соціуму, усіх сторін, сфер суспільного життя, набуття нових рис, які відповідають вимогам часу [6, с. 112].

Т. Заславська під соціальною трансформацією розуміє радикальну й відносно швидку зміну соціальної природи та соціє- тального типу суспільства, а головними об’єктами й результатами цього процесу, на її думку, є основні інститути, соціальні структури, людський потенціал суспільства [7, с. 149].

При цьому в соціологічній літературі зазначається, що під час цього процесу відбуваються внутрішні зміни суспільства, унаслідок яких долається втрата соціальної рівноваги, напруження, досліджується новий більш диференційований і високий рівень упорядкованості й організованості в усіх основних сферах життєдіяльності [8, с. 284].

Водночас підкреслюється, що під час трансформації відбувається перехід від одного стану або етапу до іншого якісно нового [9, с. 8].

М. Михальченко зазначає, що трансформація – це зміна, розвиток людського буття в будь-якому напрямку: уперед, назад, убік, по колу тощо [10, с. 20].

Тобто, для трансформації головне не вектор змін: вони можуть бути як прогресивні, так і регресивні, а саме перетворення [8, с. 286].

У юридичній літературі термін «трансформація» використовується для позначення способу імплементації норм міжнародного права із національним [11, с. 9-22].

Але більш принциповим підходом є загальнотеоретичний, який дав змогу охарактеризувати процеси змін правових систем. Відповідно до цих бачень, трансформація характеризується поступальним накопиченням ознак нового, руйнацією старого, переходом до якісно нового стану.

На думку Л. Удовики, період трансформації характеризується багатовекторністю розвитку, необхідністю вибору, зростанням суб’єктивного фактору тощо, вона вважає, що цей процес передує модернізації суспільства [12, с. 10, 14]. Варто зазначити, що в літературі термін «трансформація» використовується поряд із термінами «модернізація», «розвиток», «реформування» тощо, а тому необхідно виявити їх співвідношення.

Будь-яка система функціонує та змінюється – прогресує чи регресує. І цей процес є безперервним, оскільки рух є характерною властивістю системи. Частиною функціонування є розвиток, тобто вдосконалення, прогрес.

У тлумачних словниках термін «розвиток» трактується як процес росту; розквіт; поступ тощо [1, с. 20].

Отже, розвиток пов’язаний із формуванням нових позитивних властивостей, прогресом, еволюцією.

При цьому варто зазначити, що рівень трансформації може бути різним і залежить від обсягу – характеру змін, які відбуваються під час цього прогресу.

Важливим при цьому є виокремлення мети цього прогресу. Так, якщо метою трансформації є зміна природи, структури, форми будь-якої системи, то метою реформування є корегування основних параметрів цієї системи, покращення, підвищення ефективності.

Та й термін «реформа» трактується як зміна, нововведення, яке не знижує основ наявної структури [1, с. 901].

Отже, реформування може передувати трансформації, оскільки є процесом оновлення системи, але без зміни