Трансформація чи реформування сучасної системи джерел права України?

Процеси як реформування, так і трансформації можуть супроводжуватися модифікацією. Хоча в літературі висловлюється думка, що модифікація притаманна прогресивному етапу функціонування та трансформації, коли формуються нові позитивні властивості, відбувається розвиток і перетворення системи.

У словниках термін «модифікація» трактується як зміни відповідно до нових, сучасних вимог і норм, до вимог сучасності; надання сучасного вигляду, пристосування до вимог сучасності [13].

Отже, модифікація, тобто зміни, удосконалення, пристосування до вимог сучасності, може спостерігатися в процесі як реформування, так і трансформації, зокрема в процесі розвитку, перетворення системи. І використання такого способу залежить від мети, характеру змін, що відбуваються у процесі функціонування та розвитку системи. Під час такого процесу під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів у будь-які системі може відбутися процес реформування (удосконалення) або трансформації (перетворення її внутрішньої організації, зовнішнього вигляду).

Процес трансформації може мати різні форми: прогресивні та регресивні (за вектором змін), стійкі й нестійкі (за часом здійснення змін), часткові, неповні, повні (за обсягом, ступенем змін) тощо.

При цьому під формою трансформації розуміють спосіб здійснення змін, перетворень. Останній критерій дає змогу виявити характер змін, що відбуваються в системі, здатність її до перетворення, появи якісно нового явища.

Отже, часткова трансформація відображає спосіб змін лише в певних елементах чи властивостях явища; неповна – у значній кількості структурних частин, властивостей явища, свідчить про появу деяких нових властивостей, частин; повна – перетворення явища загалом, перехід на новий рівень.

Вищевикладене надає можливість виокремити такі основні ознаки трансформації: 1) вона є процесом, який у відповідні періоди може супроводжуватися змінами, перетворенням, формуванням нових властивостей; 2) ці зміни, перетворення відбуваються в істотних властивостях, структурі, формі об’єктивації відповідного явища; 3) вони зумовлені соціальними (зовнішніми та внутрішніми) факторами; 4) під час цього процесу відбувається руйнація старого явища (його природи, внутрішньої організації, форми об’єктивації) ; 5) відбувається перехід до більш високого рівня впорядкованості й організованості; 6) з’являється якісно нове явище; 7) основними її формами, які відображають характер і сутність змін, є такі: часткова, неповна, повна; 8) цей процес є безперервним, а тому під час його здійснення можуть з’являтися змішані форми.

Отже, трансформація – це процес змін, перетворень, формування нових істотних властивостей, структури, форми об’єктивації відповідного явища.

Аналіз сучасної вітчизняної системи джерел права під кутом зору теорії трансформації свідчить про те, що в Україні й дотепер відбувається значною мірою реформування вітчизняного нормативно-правового комплексу, хоча з’являються й ознаки часткової трансформації.

Як зазначалося в юридичній літературі, система джерел права є комплексом взаємопов’язаних і взаємоузгоджених нормативно-правових приписів, які мають внутрішню організацію та об’єктивуються у відповідних зовнішніх формах права. У сучасній вітчизняній системі джерел права це насамперед нормативно-правові акти й нормативно-правові договори. Із погляду форм об’єктивації в ній змінилося лише те, що більш широко використовуються такі джерела права, як міжнародні договори. У юридичній літературі ведеться дискусія про можливість використання нормативно-правових судових прецедентів як джерела права, а відтак і про їхнє місце в національній системі джерел права.

Реформуванням охоплена галузева складова системи джерел права України: змінилися сфери регулювання суспільних відносин, правові засоби та способи, типи регулювання.

Так, зокрема, розширилася сфера приватноправового регулювання; з’являються нові інституту, галузі, змінюються нормативно-правові приписи під впливом європейських правових стандартів (Ради Європи, Європейського Союзу). Посилилися юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина; розширена компетенція органів місцевого самоврядування; застосовуються принципи децентралізації; змінилися інститути доказів і доказування, досудового розслідування, судового розгляду. Поряд із цим формуються інститути комерційного, освітнього права; галузі адміністративного судочинства, податкового права.

Приймаються в новій редакції кодекси: Цивільний Кодекс України, Кримінальний Кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України тощо, які значною мірою відповідають міжнародним правовим вимогам.

Водночас збільшується кількість законів і підзаконних актів (останніх налічується понад десятки тисяч) ; відсутні чіткі зв’язки між підсистемами; зустрічаються дублювання, спостерігається високий рівень нормативно-правової інфляції.

Усе це свідчить про те, що процес реформування системи джерел права, що зумовлює оновлення старого нормативно-правового комплексу, не дає змоги створити ефективну систему нормативно-правової регламентації. Видається, що ці деформації можна вирішити лише завдяки системній трансформації. Щоправда, деякі вияви часткової форми трансформації вже притаманні нашій системі джерел права, зокрема в частині формування змісту низки нормативно-правових приписів, які відповідають європейським правовим стандартам.

Так, Митний кодекс України містить визначення понять, уніфікованих із митним законодавством Європейського Союзу, зокрема поняття «митні формальності», під яким розуміють сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами й органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України із питань державної митної справи [14].

Також запроваджено механізм електронного декларування та митного контролю за переміщенням товарів через митний кордон за принципом єдиного вікна, передбачено право підприємств і громадян на проведення безоплатних консультацій із митними органами із питань митної справи, що відповідає положенням Регламенту ЄС від 23 квітня 2008 року № 450/2008 про встановлення Митного кодексу Співтовариства (Модернізованого Митного кодексу) та Митного кодексу ЄС.

У Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачається можливість створення простої, чіткої й прозорої системи державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців [15] тощо.

Але ці зміни не охоплюють системи джерел права України загалом, а відтак і про такі форми трансформації, як неповна й повна, не можна говорити. Хоча саме остання дала б змогу стверджувати про утворення якісно нового вітчизняного нормативно-правового комплексу, який би забезпечував дієву правореалізацію.

Водночас важливим видається й потреба у вивченні питань правової трансформації, зокрема й нормативно-правової, виявленні її природи, характеристики основних її форм.

Досліджуючи вітчизняну систему джерел права, необхідно зазначити, що її сучасний етап функціонування супроводжується реформуванням і частковою трансформацією, тобто наявністю змішаної форми. Зміни, які спостерігаються в ній, охоплюють лише деякі її структурні частини. Найбільшого оновлення зазнає галузева частина. Але зміни, які в ній відбуваються, не мають загалом системного характеру, що породжує низку деформацій. Не узгоджуються ці зміни й з іншими структурними частинами: функційною, підсистемною. Не спостерігається й зміни істотних властивостей (природи) самої системи.

 

 

Отже, можна констатувати, що лише зароджується часткова форма трансформації, за якої не відбувається перетворення та перехід до більш високого рівня впорядкованості. Не відбувається й розвиток вітчизняної системи джерел права, набуття нею якісно нових, позитивних властивостей. А це не дає змоги вітчизняний нормативно-правовий комплекс вважати таким, який відповідає вимогам сучасності.

Основою переходу до такої форми трансформації, як неповна, яка б забезпечила зміни основних структурних частин, властивостей вітчизняної системи джерел права, могла б стати теорія нормативно-правової трансформації, вихідними положеннями якої були б такі засади: необхідність не лише змін, а й перетворення основних структурних частин вітчизняної системи джерел права; установлення стійких типових зв’язків між ними; визначення основних способів і меж перетворення; забезпечення збалансованості нормативно-правових приписів у межах системи; спрямованість на створення якісно нового цілісного нормативно-правового комплексу; відповідність його сучасним європейським правовим вимогам.

Ця теорія мала б базуватися на результатах єдиної моніто- рингової програми, яка повинна охоплювати всі системні утворення в межах вітчизняної системи джерел права.

Окрім того, сучасна система джерел права України повинна формуватися відповідно до техніко-технологічних вимог, які необхідно легалізувати в спеціальному законі, наприклад Законі України «Про систему джерел права України».

Усе це надало б можливість створити ефективну та дієву систему нормативно-правової регламентації, забезпечити належну реалізацію й захист інтересів учасників суспільного життя.

А саме така система регламентації необхідна сучасній Україні, яка має намір посісти відповідне місце серед інших європейських правових систем. І створення такої системи можливе лише за умов трансформації, а не реформування.