Тренінг професійних методів ведення розмови

Розглянути цю ситуацію можна і по іншому і, можливо, з іншим результатом. Початок той само: суб'єкт виходить із себе, стає небезпечним. Працівник міліції, довго не розбираючись, прагне затримати суб'єкта і т. п. У цьому випадку суб'єкт може несвідомо вчинити небезпечне діяння, оскільки в пориві гніву він ще більше збуджується.

 

 

Бар’єри у спілкуванні – це чинники, які перешкоджають ефективній комунікації (певні соціальні та психологічні установки). Існує дві основні групи бар’єрів – соціальні та психологічні, які, в свою чергу, поділяються на декілька підгруп.

Соціальні бар’єри:

• приналежність до різних соціальних груп;
• расова і етнічна неприязнь;
• релігійна неприязнь;
• різні культурні, політичні, ціннісні установки.
• Психологічні бар’єри:
• страх, сором’язливість, невпевненість у собі;
• небажання спілкуватися;
• погане самопочуття;
• неприйнятна манера спілкування.

 

Група довільно об’єднується тренером у декілька підгруп, яким дається завдання – навести приклади з життя, коли бар’єри перешкоджають нормальному (ефективному) спілкуванню. Час на обдумування – 5 хвилин, після чого підгрупи презентують по черзі свої варіанти.

Ще одним позитивним чинником спілкування є так званий «зворотний зв’язок» – розуміння того, як сприймає Вас співбесідник. Для досягнення успіху у спілкуванні необхідно враховувати позицію партнера і своєчасно реагувати на її зміну. Крім того ми повинні ясно показувати своє ставлення до того, що відбувається. Робити це слід, дотримуючись таких правил:

• краще висловлювати думки про вчинки, а не людину загалом;
• якщо Вам в людині щось не подобається, вкажіть на те. Що можна змінити при бажанні;
• не давайте оцінок, будьте обережними із наданням порад.

Для ефективного спілкування необхідно активно використовувати метод спостереження та читання мови тіла (міміки, жестів) і реагувати на мову тіла співбесідника відповідними жестами.

У людині як в об’єкті спостереження багато що містить психологічну інформацію: як вона увійшла до кімнати, як підійшла, як сіла, куди поділа руки, яку фразу і чому промовила, чому на одному запитанні затрималась, інше обійшла, чому опустила очі, коли здригнулись повіки, на кого і в який момент подивилась і багато іншого. Все це складає мову зовнішніх проявів психології людини, які передають оточенню більше 60% інформації від людини, на відміну від слів, що передають не більше 35% інформації.

Негативний психоемоційний стан, напруження, стримання негативних емоцій, відчуття небезпеки і закріплення внутрішнього захисту дуже добре видають в людині її схрещені на грудях руки, особливо, коли кисті міцно охоплюють плечову частину руки. Коли одна рука розміщується впоперек тіла, закріплюючись за лікоть (чи передпліччя) іншої руки, або цей жест маскують під поправляння годинника, ґудзика тощо на протилежній руці, перевіряння гаманця, бокалу тощо двома руками, аби лиш руки утворювали бар’єр, це найчастіше означає захист від страху, невпевненість, незгоду. У чоловіків притиснуті одна до одної схрещені гомілки при сидінні видають стримування негативних емоцій, страху, схвильованості, стриману оборону. Той же зміст несе міміка закусування губ. Більше того, збереження даних жесту підтримує внутрішнє напруження і формує негативне ставлення до оточення. Нейтралізувати негативний настрій можна, наприклад, давши людині що-небудь в одну руку або застосувавши власний жест відкритих долонь. Такий же ефект створює усмішка. Зціплені в замок руки виявляють розчарування чи ворожість. Закладання рук за спину із захватом зап’ястка свідчать про те, що людина розстроєна і намагається взяти себе в руки, із захватом ліктя – людина надзвичайно нервує. Якщо людина говорить і прикриває рот рукою або потирає повіку, відводить погляд чи говорить крізь стиснуті зуби, найчастіше вона обманює, говорить не те, що хотіла б сказати, а коли ці ж рухи виконує, слухаючи когось – вона не хоче чути того, що їй говорять. Нейтралізувати таке маскування співбесідника можна фразою: «Я бачу, що у Вас є запитання з цього приводу».

Якщо людина тримає в роті палець, ручку, сигарету, дим від якої пускає донизу і т. п., вона переживає стан сильного пригнічення, внутрішню потребу схвалення і підтримки, що і варто виконати для заспокоєння людини.

Рухи «збирання неіснуючих ворсинок на одязі», коли людина сидить, відвернена від інших, дивиться в підлогу і обскубує ворсинку з одягу (існуючі і неіснуючі) свідчать про приховану, витіснену незгоду з думкою чи ставленням інших людей, стримування власної думки або відчуття своєї неповноцінності стосовно оточуючих, можливо велику сором’язливість. Слід підбадьорити таку людину, постаратись вгадати його думку і висловити її самому, використати жест відкритих рук і запропонувати йому висловити його власну, відмінну від інших, думку.

Якщо чоловік тримає руки на поясі, тим більше за поясом, в положенні стоячи, це завжди означає агресивну готовність до якихось дій; при застібнутому піджаку – прикре враження; при розстібнутому піджаку, з широко розставленими напруженими ногами чи стиснутими кулаками – агресивну безстрашність – посилену агресивність, ворожість, назрівання конфлікту. Засмученість можна нейтралізувати підбадьорюванням, агресивність – копіюванням пози людини.

Людина, яка палить, чи закладає дужку окуляр до рота, найчастіше намагається зняти внутрішню напруженість, тягне час перед прийняттям рішення. Якщо при палінні вона постійно скидає попіл із сигарети, це означає, що вона перебуває у важкому внутрішньому стані і їй потрібна підтримка, що і слід зробити.

Людина, яка сутулиться, відчуває власну пригніченість, соціальну низькість стосовно оточуючих її людей, можливо закомплексована, часто бита життям. Проявити до неї співчуття і підбадьорити її – найкраща нейтралізація її негативних відчуттів.

Звужені зіниці найчастіше свідчать про негативне ставлення, сердитий, важкий настрій. Зіниці розширені – позитивне ставлення. Якщо очі людини зустрічаються з вашими менше, ніж 1/3 тривалості спілкування, то вона щось приховує від вас, має до вас негативне ставлення або ж взагалі переживає негативний стан, подавленість, депресію, страх. А можливо, вона просто соромиться.

Також слід дотримуватись певної дистанції стосовно співрозмовника чи слухачів. Інтимна розмова з людн

 

Робота проводиться в парах: той, хто говорить, і слухач.

Слухач:

а) не дивиться на того, хто розповідає (розповідати можна, наприклад, свою біографію);

б) дивиться, але демонструє зневагу, позіхає;

в) дивиться байдуже, не киває;

г) демонструє зацікавлення, киває і т. п.

У парах співрозмовники по черзі (один активний, інший – пасивний) змінюють відстань між собою (від 10-15 см до 2-3 метрів), намагаючись встановити, яка дистанція більш комфортна, а яка – менш; випробують варіанти спілкування, коли голови співрозмовників знаходяться на одному рівні або різному (один сідає, інший стоїть, потім теж сідає тощо).

Група знов об’єднується у пари (інші за учасниками). Парам пропонується спілкуватися на будь-яку тему, змінюючи за командою тренера своє положення в просторі (спиною один до одного; один – стоїть, інший – сидить; пильно впритул дивлячись в очі, торкаючись один одного тощо).

Групове обговорення і зворотний зв’язок (10 хв.):

За яких умов вам зручно спілкуватися з партнером?

За яких умов ви відчували дискомфорт?

Що ви зрозуміли під час виконання цієї вправи?

Працівники ОВС повинні постійно підвищувати свій фаховий рівень, зокрема, вдосконалювати комунікативні вміння, які дозволятимуть впевнено вирішувати такі головні комунікативні задачі, як встановлення, збереження, відновлення або припинення психологічного контакту; отримання достовірної інформації в процесі спілкування з різними категоріями громадян; передача інформації громадянам, колегам, керівництву; управління поведінкою оточуючих за допомогою використання різних методів правомірного психологічного впливу.

Психологічний контакт є важливою передумовою щирого, відкритого, продуктивного спілкування, позбавленого підозрілості, недовіри, надмірної критичності чи інших перешкод для порозуміння.