Туристи як суб’єкти туристичних правовідносин

У Манільській декларації зі світового туризму 1980 p. робиться наголос саме на права людини, що забезпечують їй можливість брати участь у туризмі й подорожах. Право на відпочинок, право на відпустку та свободу подорожей і туризму, що є природним наслідком права на працю, визнаються Загальною Декларацією прав людини (1948), а також у законодавстві багатьох країн як елементи розвитку людської особистості. Це тягне за собою обов’язок суспільства надавати своїм громадянам реальні, ефективні та недискримінаційні можливості доступу до туризму. Такі умови повинні відповідати пріоритетам, законодавству та традиціям кожної відповідної країни. Пізніші документи, такі як Гаазька декларація з туризму (1989 p.), Хартія туризму і Кодекс туриста (1985), більше уваги приділяють забезпеченню прав туриста під час його перебування у подорожі.

Першим серйозним кроком українського законодавства врегулювати туристичні правовідносини, як туристичні, було прийняття в 1995 р. Верховною Радою України базового Закону України «Про туризм». Цей Закон став фундаментом законодавства про туризм. Саме в ньому за відсутності конституційного закріплення було забезпечено реалізацію одного з основних загальнолюдських природних прав, що проголошене Загальною декларацією прав людини 1948 р. : право на свободу пересування, право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну як суб’єктивного права людини на туризм.

Тому особливого значення набуває прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, до якої введено положення Загальної декларації прав людини (право на свободу пересування, право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну), забезпечивши тим самим повноту системності природних і невід’ємних прав людини в Україні. Закріплення зазначених прав у конституційній нормі має велике значення, але воно ще й підсилюється тією обставиною, що із свободою пересування тісно пов’язана реалізація багатьох інших конституційних прав і свобод, право на відпочинок, охорону здоров’я, безпечне довкілля та інше.

Тому важливого значення набуває питання визначення правового статусу. Правови́й ста́тус – це становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою. Правовим статусом наділені, особи взагалі, консули, державні службовці, туристи, іноземці. В залежності від суб'єкта, його правовий статус наповнюється тими чи іншими елементами. Правовий статус визначається національним та міжнародним законодавством.

Правовий статус туристів, як одного з основних учасників туристичних правовідносин, їх основні права та обов’язки щодо здійснення туристичних подорожей, закріплені у законодавстві України як у спеціальному (про туризм), так і загальному. Відповідно до статті 1 Закону України «Про туризм» (від 11 лютого 2015 р.) турист – особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

Відповідно до стаття 25 Закону України «Про туризм» передбачає права та обов'язки туристів і екскурсантів.

Туристи і екскурсанти мають право на:

• реалізацію закріплених Конституцією України (254к/96-ВР) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;
• необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;
• інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;
• отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;
• отримання туристичних послуг, передбачених договором;
• особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;
• одержання відповідної медичної допомоги;
• відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;
• сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;
• реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані:

• не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;
• виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;
• поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;
• зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;
• дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;
• надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;
• дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;
• відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.
• виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

 

Права та обов’язки туристів можна умовно розподілити на три системні групи:

• Загальні – право на реалізацію закріплених Конституцією України прав на свободу пересування; відпочинок; відновлення і зміцнення здоров’я; безпечне для життя і здоров’я довкілля; задоволення духовних потреб; на сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України – також і за її межами; необхідну і достовірну інформацію.

Конституційними обов’язками є: не порушувати законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування; виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила; поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування; зберігати