Типи поведінки людини у конфліктній ситуації

Варіант “втечі” може мати місце лише у тих випадках, коли конфлікт не є значним, не заторкує принципових аспектів діяльності або коли форма конфлікту перейшла в емоційне зіткнення і “втеча” у цьому випадку постає як перерва, пауза, тобто як тактичний прийом у процесі врегулювання конфліктної ситуації.

Стиль уникнення прийнятний у тих випадках, коли ви вимушені спілкуватися із складною людиною і коли немає серйозних підстав продовжувати контакти з нею. Цей підхід може бути корисним також, якщо ви намагаєтесь прийняти рішення, але не знаєте, що вдіяти, і приймати це рішення зараз немає необхідності. Замість того, щоб створювати напругу, намагатися негайно вирішити проблему, можна її відкласти і можна свідомо ухилитися від вибору сьогодні. Цей стиль можна використати, коли проблема не дуже важлива для людини, і вона не хоче витрачати на неї час та сили тощо. Стиль уникнення рекомендується застосовувати в таких ситуаціях:

напруження дуже велике, і людина відчуває необхідність її послаблення;

те, як завершиться конфлікт, не дуже важливо для людини;

сьогодні важкий день, а вирішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності;

людина знає, що вона може чи не хоче вирішити конфлікт на свою користь;

намагання виграти час, можливо, для того, щоб здобути додаткову інформацію або знайти підтримку;

ситуація дуже складна, і людина відчуває, що вирішення конфлікту потребує дуже багато від неї;

дуже мало влади для вирішення проблеми чи для її вирішення бажаним способом;

відчуття, що у інших більше шансів вирішити цю проблему;

намагання вирішити проблему негайно небезпечно, оскільки відкрите обговорення конфлікту може лише погіршити ситуацію.

Незважаючи на те, що дехто може вважати стиль уникнення «втечею» від проблем і відповідальності, а не ефективним підходом до вирішення конфліктів, в дійсності уникнення чи відстрочка можуть бути слушною і конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію. Імовірно, що при ігноруванні, ухиленні від вирішення, конфлікт вирішується сам собою. Якщо ні, то можна ним зайнятися, коли людина буде більш підготовлена до цього [8, с. 132].

 

 

Це тип поведінки, коли перемога віддається опонентові без будь-якого опору та з явним програшем зі свого боку. Наслідки такого типу поведінки виявляються і в результатах діяльності – кожна поступка викликає нові домагання, і стосовно особистості – на таку людину не зважають, її не поважають, а будь-який подальший опір розцінюють як відхилення.

Цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні відносини, забезпечити інтереси партнера, згладжуючи суперечності; готовністю до вчинків всупереч власним інтересам; бажанням уникнути обговорення спірних питань, погодитися з вимогами, претензіями; прагненням підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів, піднесенням загальних інтересів і замовчуванням розбіжностей. Даний стиль рекомендується тоді, коли:

те, що трапилося, не особливо хвилює людину;

бажання зберегти мир і добрі відносини з іншими людьми;

відчуття, що важливіше зберегти гарні відносини, ніж відстоювати свої інтереси;

рішення та наслідки більш важливіші для іншого конфліктанта;

правда на іншій стороні;

обмаль влади і небагато шансів на перемогу;

розуміння, що інша людина може винести з даної ситуації корисний урок, якщо поступитися її бажанням, навіть не погоджуючись з тим, що вона робить, чи вважаючи, що вона помиляється [8, с. 133].

Але і цей тип поведінки, якщо його застосовують як свідому тактику, може мати свої переваги. Адже якби у конфлікті не поступався би ніхто, то домовитися було б в принципі неможливо.

 

 

Це тип поведінки, за якого кожний з учасників конфлікту прагне перемоги за умови обов’язкового програшу іншого. Турбота про свої інтереси розглядається як єдиний необхідний компонент розв’язання конфлікту, будь-які інші варіанти розглядаються як програш. Зовні такий тип виглядає як справді виграшний, але психологічно, а часто й результативно він є вельми програшним. По-перше, з точки зору втрат. Для такої “перемоги” витрачають кошти, сили, здоров’я, а то й марнують ціле життя. По-друге, з точки зору наслідків. Адже та, хто програв на цей раз, стають ворогами і, накопичуючи сили, знову встряють у бійку. Таким є підсумок цього типу поведінки в конфлікті, якщо “боротьба” є стратегією дії опонентів.

Проте як тактика такий тип поведінки може використовуватися для реалізації цільової поведінки. Якщо один з опонентів вміло використовує свою реальну силу, то отримує “найбільший” і швидкий “врожай” інформації. Супротивник починає “викладати” всі свої аргумент.

Крім того, цей тип поведінки використовують з умов нестачі часу та в ситуаціях, коли врегулювання конфлікту уводить убік від розв’язання першорядних завдань. Таким чином діють керівники, які мають усі ознаки сили й добре орієнтуються в соціально-психологічному кліматі очолюваного ними