Типи поведінки людини у конфліктній ситуації

те, як закінчиться конфлікт, дуже хвилює людину; вона покладається на власне вирішення проблеми;

наявність достатнього авторитету для прийняття рішення, і очевидність, що саме це рішення – найкраще;

рішення необхідно приймати швидко і є достатньо влади для цього;

немає іншого вибору, немає чого втрачати;

критична ситуація, яка вимагає миттєвого реагування тощо [8, с. 130].

 

 

Цей тип поведінки в конфліктній ситуації часто розцінюють як найбільш ефективний, що призводить до взаємної перемоги сторін, які конфліктують. Проте насправді – компроміс – це конфлікт, розтягнутий у часі, де має місце програш обох сторін. Не отримавши задоволення своїх потреб або інтересів – за принципом “ні тобі, ні мені”, або навіть отримавши, але не в повному обсязі – “тобі половина, і мені половина”, обидва опоненти опиняються в програші. І їм знову і знову потрібно повертатися до розв’язання спірного питання. В такий спосіб свідомо діють лишень у тих випадках, коли існують додаткові розбіжності, більш важливі для учасників конфлікту.

Найбільш ефективний стиль компромісу в таких випадках:

обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

людина бажає дістати вирішення швидко, тому що обмаль часу або це більш економічний та ефективний шлях;

влаштовує тимчасове вирішення;

можна використати короткочасну вигоду;

інші підходи до вирішення проблем були неефективними;

задоволення бажання немає великого значення і можна трохи змінити поставлену спочатку ціль;

компроміс дасть можливість зберегти відносини, допоможе здобути хоча б дещо, ніж все втратити.

Компроміс часто є вдалим відступом і навіть останньою можливістю прийти до якогось рішення. Можна обрати цей підхід з самого початку, якщо у людини немає достатньої влади для того, щоб досягти бажаного, якщо співробітництво неможливе і якщо ніхто не бажає односторонніх поступок. Таким чином, один з конфліктантів частково втрачає свої інтереси, а інший – частково свої.

 

5. Колаборація або співробітництво

 

Це тип поведінки конфліктній ситуації, коли обидві сторони в результату врегулювання конфлікту виявляються у виграші. Обов’язковою умовою є відмова від силового протистояння й перехід в принципово іншу площину відносин – коли наявні протиріччя постають як потенційний ресурс сумісного розв’язання спільної проблеми. Ця поведінка здійснюється шляхом переговорів. Проте й вона не може бути використана стереотипно у будь-якій ситуації у зв’язку з тим, що:

вимагає великих витрат часу, а тому може бути неекономічним;

може виявитися неефективним;

у ситуаціях, які вимагають швидкого рішення, досягнення консенсусу може виявитися надто складним, причому відповідальність за прийняття рішення можуть перебрати на себе одна-дві особи, які мають відповідні повноваження;

він може виявитися незручним з точки зору координації різних графіків роботи, місць зібрання та самих учасників;

якщо він буде здійснюватися неправильно, то може викликати розкол у групі;

він передбачає внесок з боку кожного, на що можуть не погодитися окремі учасники;

деякі люди можуть розглядати його як загрозу для свого авторитету, влади і статусу;

може виявитися важко підтримувати взаємну довіру в моменти, коли це необхідно.

Даний підхід використовують, коли:

вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не бажає повністю від нього відсторонятися;

між сторонами тісні, тривалі та взаємозалежні відносини;

наявність достатнього часу для опрацювання проблеми;

сторони поінформовані в проблемі і бажання обох сторін відомі;

опоненти бажають виставити на обговорення деякі ідеї і попрацювати над виробленням рішення;

конфліктанти здатні викласти сутність своїх інтересів і вислухати один одного;

сторони володіють рівною владою і бажають на рівних вирішувати проблему.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні виділити на це деякий час, і вони повинні вміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати один одного і потім виробити альтернативні варіанти вирішення проблеми. Відсутність одного з цих елементів робить такий підхід неефективним. Співробітництво дає можливість виробити рішення, яке найбільш задовольнило б обидві сторони в складних та важливих конфліктних ситуаціях [8, с. 135].

Кожен тип поведінки може зустрічатися у чистому вигляді, але, як правило, у реальному житті вони взаємопов’язані. І кожна людина повинна володіти навичками всіх типів поведінки і вміти використовувати їх відповідно до конкретних життєвих ситуацій.

 

 

При виникненні конфліктних ситуацій людина повинна вміти ефективно використовувати кожен з названих стилів поведінки і свідомо робити той чи інший вибір, враховуючи конкретні обставини. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом характеру. Надавати перевагу одному стилю перед іншим – природно, але жорстке дотримання одного з них може обмежити можливості. Тобто, оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважається така, що застосовує всі п'ять стилів. З метою оптимізації стратегії поведінки в конфліктній ситуації необхідно з'ясувати якості особистості.

Оптимізація поведінки передбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкретних умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо). Важливо визначити власні пріоритети, а також можливі альтернативні варіанти, що дасть змогу бути більш вільним у виборі в конкретному конфлікті [1, с. 8].

Успішному пошуку розв'язання суперечностей сприяє визначення суті конфлікту, вміння вбачати головне. Відкрита розмова з іншою стороною є одним з порівняно рідких, але дуже ефективних способів зняття напруження у відносинах між людьми та вирішення конфлікту. Даний прийом, використовується нечасто через дві основні причини. По-перше, складність грамотної побудови такої розмови, невміння, на жаль, багатьох людей вибирати психологічно виправдану тактику ведення неприємного діалогу. По-друге, досить низька загальна культура спілкування людей, їх соціальної взаємодії. Заважає, безперечно, і та установка, яка сформувалася у більшості радянських людей: відкритим шляхом нічого не досягнеш.

Для того, щоб відкрита розмова з опонентом була результативною, доцільно побудувати діалог за певною логікою, що враховує психологію спілкування, особливості стану людини, моральні принципи та норми в процесі конфліктної взаємодії.

Взагалі, спілкування – це найкращий спосіб уникнути конфлікту чи вирішити його, якщо він вже виник. Але необхідно, щоб воно було відкритим, зрозумілим, у ввічливій формі, без прихованих чи неправдивих установок.

Конструктивним методом вирішення конфліктів є шлях переговорів. Важливою перевагою переговорів над іншими формами вирішення конфліктів є те, що вони дають можливість конфліктуючим сторонам виробити таку угоду, яка буде задовольняти кожну з них і дозволить уникнути тривалих судових процедур, що вимагають значних матеріальних та морально-психологічних витрат та загрожують програшем однієї зі сторін.

Нині переговори розглядаються як основний спосіб вирішення конфліктів. Практика вирішення конфліктів переконливо показує, що дуже ефективною формою взаємодії конфліктуючих сторін, спрямованої на вирішення спільних проблем, є прямі переговори. В процесі прямих переговорів конфліктуючі сторони мають можливість максимально контролювати різні аспекти своєї взаємодії, в тому числі самостійно встановлювати часові межі обговорення, приймати рішення, впливати на процес та його результат, визначати межі порозуміння, яке має неофіційний характер. Метод переговорів використовується для вирішення одного питання чи декількох; в переговорах двох сторін чи декількох; в умовах приписного ритуалу чи в умовах передбаченої ситуації, а також в умовах, коли протидіюча сторона володіє більшим досвідом чи, навпаки, меншим, спілкується жорстко чи займає дружелюбну позицію.

Більшість умов та факторів успішного вирішення конфліктів мають психологічний та моральний характер, бо відображають особливості поведінки та взаємодії опонентів. Якщо немає можливості попередити конфлікт, то необхідно, насамперед, подолати народжені складною ситуацією власні негативні емоції, актуалізувати свій інтелектуальний потенціал і життєвий досвід.

 

 

Білий Б. В. Стиль індивідуальної поведінки особистості в конфлікті. – К. : Альфа-М, 2000.

Ворожейкин И. Е. Конфликтология. – М. : Астарта, 2001.

Гостев А. А. Эволюция сознания в разрешении глобальных конфликтов (очерки по конфликтологии). – М. : Наука, 1993.

Гришина Н. В. Псилохология конфликта. – СПб: Нева, 2001.

Дзвінчук Д. Конфлікти та способи їх подолання // Віче. – 1999. – № 5.

Конфликтология / под. общ. ред. Авсеева Г. К. – СПб: Питер, 2001.

Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта. – М. : Менеджмент, 2000.

Скотт Дж. Г. Способы разрешения конфликтов. – К. : Знання, 1991.