Українські землі у складі Литви і Польщі. Початок козаччини

Абсолютна більшість з них поверталась на батьківщину, несучи з собою ідеї гуманізму, Реформації, фундаментальні наукові знання. Деякі з них стали видатними представниками західноєвропейської науки і культури: Павло Русин, Станіслав Оріховський, Юрій Котермак, більш відомий як Юрій Дрогобич. Закінчив він Краківський та Болонський університети, послідовно здобув ступінь бакалавра, магістра, а згодом доктора філософії та медицини. Був ректором Болонського університету. У світовій науці відомий працями з астрономії, математики, медицини, філософії. Розвитку міжнародних культурних зв'язків, поширенню наукових знань сприяла також друкарська справа. Піонером східнослов'янського кириличного друкарства був Швайноль Фіоль, який в 80-х роках XV ст. заснував у Кракові друкарню. Майже водночас починається кириличне друкарство в Чорногорії, а в середині XVI ст. друкарська справа налагоджується і в Україні. Пов'язана вона з іменем Івана Федорова, який організував у Львові 1569-1570 pp. першу в Україні друкарню. У 1578 р. він переніс її до. Острога. Після смерті І. Федорова (1583) друкарське обладнання викупило Львівське Успенське братство, заснувавши свою друкарню. У другій половині 80-х років XVI ст. відновилась діяльність Острозької друкарні, яка видавала навчальні та богословські книги, публіцистичні твори.

У 1604-1606 pp. у Стрятині та Крилосі діяли друкарні Федора та Гедеона Балабанів. Згодом обладнання стрятинсь-кої друкарні було викуплено і перевезено в Києво-Печерську лавру. Невдовзі києво-печерська друкарня стала найбільшою в Україні. У Києві в 1624-1628 pp. була ще друкарня київського міщанина і реєстрового козака Тимофія Вербицького, а в 1628-1630 – друкарня Спиридона Соболя. Діяли «мандрівні друкарні». Усього протягом 1574- 1648 pp. їх було понад 20.

Роль друкарень, передусім Острозької, Львівської братської, Києво-Печерської, не обмежувалася поширенням літературної та наукової продукції. Вони були важливими осередками освіти, які об'єднували високоосвічену громадськість. Крім продукції українських друкарень, в Україні поширювались видання Московського Друкарського двору, різноманітна література з Білорусі, Польщі, країн Західної Європи. Не тільки діячі культури, а й окремі освічені міщани-ремісники, купці мали пристойні бібліотеки світської літератури, наукових праць з філософії, юриспруденції, математики, медицини та географії.

У містах виникали школи грамоти. У м. Острозі князь Костянтин Острозький заснував у 1578 р. перший вищий навчальний заклад – школу (колегіум), де кращі вітчизняні та іноземні вчені викладали граматику, риторику, арифметику, астрономію та інші науки. Згодом вона піднялася до рівня тогочасних європейських академій.

Велику роль у поширенні наукових, загальноосвітніх і технічних знань відіграли братства – громадські православні організації, що на свої кошти утримували школи, друкарні, бібліотеки для міського населення. На початку XVII ст. існували Острозьке, Галицьке, Кам'янець-Подільське, Самбірське, Київське, Луцьке та інші братства.

На початку XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. У 1632 р. внаслідок злиття Київської братської школи і колегіуму було засновано Києво-Могилянський колегіум (згодом перейменований на академію), де викладали філософію, теологію, математику, грецьку, латинську, слов'янську, польську мови. Колегіум невдовзі став центром тяжіння слов'янської молоді з усієї Європи, а її вихованці часто продовжували освіту в університетах Парижа, Рима, Відня.

Розвиток освіти в Україні сприяв появі наукових праць (компілятивних та оригінальних) з різних галузей науки. Науковими центрами були Остріг, Львів, Київ. Острозькі вчені написали ряд наукових праць з філософії, мовознавства, астрономії, бальнеології тощо. Пожвавився розвиток географічних наук. Значну роль в цьому відіграли «Опис України» французького інженера Гі де Боплана і складена ним карта України. З'явились також праці, які узагальнювали досвід сільського господарювання (книга з бджільництва, 1614 p.).

Вдаючись до технічних запозичень, місцеві умільці створювали і власні оригінальні конструкції, механізми, прилади, зброю (плоскодонні козацькі «чайки», пристосовані до пересування в плавнях і на мілинах; зразки годинників, замків тощо).

Отже, за несприятливих умов литовсько-польського панування, відсутності власної держави українцям вдалося долучитися до передових гуманістичних європейських ідей і досягнень наукової думки, створити і розвинути власну систему освітніх закладів, друкарень., що стали носіями наукових знань, сприяли появі освічених людей, проникненню технічного прогресу в матеріальне виробництво і військову справу.

Загроза українським етнічним землям з боку Московії, Туреччини та Криму

Не тільки Велике князівство Литовське та Річ Посполита претендували на українську спадщину. Наприкінці XV – на початку XVI ст. завершився процес формування єдиної Московської держави, яка також розраховувала розширити свої кордони за рахунок українських територій і претендувала на роль збирача спадщини колишньої Київської Русі. Це призводило до періодичних сутичок між Москвою, Литвою і Польщею. Так, у 1498 р, відбулося перше російсько-литовське зіткнення, успішне для Росії. У 1500 р. вибухнула нова російсько-литовська війна. У 1503 р. в Москві був укладений мирний договір, за яким до Москви відходили Чернігово-Сіверські землі з Черніговом, Стародубом, Новгород-Сіверським Брянськом та іншими містами, що становило майже третину території литовської держави. Так було покладено початок входженню українських земель до складу Московського царства. З 1504 р. московське керівництво висунуло вимогу передати йому Київ і Смоленськ як спадкоємцю київських князів. Через деякий час внаслідок нової