Умови життя іноземних працівників харківського тракторного заводу в 1930-ті р.

Стаття присвячена вивченню умов життя іноземних робітників та спеціалістів, які працювали на Харківському тракторному заводі в 1930-ті р. У статті досліджуються житлові умови, проблеми матеріального забезпечення закордонних спеціалістів, їх відносини з радянськими робітниками.

Ключові слова: іноземні робітники, індустріалізація, Харківський тракторний завод.

Індустріалізація та модернізація Радянського Союзу в роки довоєнних п’ятирічок була здійснена завдяки трансферу та адаптації американського та європейського досвіду промислового будівництва. Ідеологічні протиріччя між СРСР та капіталістичними країнами не завадили їм плідно співпрацювати у сфері бізнесу. Значну кількість промислових об’єктів в УРСР у 1920-1930-ті рр. збудовано за участю іноземних інженерів та робітників. Вони їхали до «країни трудящих», як правило, маючи лише абстрактне уявлення про особливості її політичного та соціально-економічного устрою. Враховуючи це, вельми перспективним є дослідження безпрецедентно широкого культурного контакту між іноземними та радянськими робітниками, діалогу між капіталістичним світом, який цікавився соціальними змінами у новій державі, та радянським, що формувався як противага капіталістичному, але при цьому прагнув перейняти його досвід. Вивчення перебігу цього діалогу, дає можливість сформулювати нові дослідницькі завдання. Чи були робітники-іноземці включені до радянського проекту соціалізації побуту? Як взаємодіяли між собою закордонні та вітчизняні працівники? Відповіді на ці запитання можна отримати, дослідивши життя іноземних спеціалістів, які на початку 1930-х р. брали участь у будівництві Харківського тракторного заводу (ХТЗ) і працювали на ньому майже до кінця десятиріччя. Метою цього дослідження є вивчення умов життя, стратегій і тактик поведінки закордонних трудівників. Щодення іноземців, які працювали на ХТЗ протягом 1930-х рр., є ідеальною дослідницькою моделлю, яка відображає всі аспекти соціокультурного контакту закордонних та радянських робітників. Будівництво підприємства вважалося «візитівкою» індустріалізації країни. Про резонанс цього проекту свідчить те, що з одинадцяти виданих у 1933 р. у Німеччині та Австрії публікацій (брошур, серії статей у газетах тощо) про перебування іноземних робітників на новобудовах УСРР, дві були про тракторний завод у Харкові.

Перші спроби оцінити внесок іноземних спеціалістів у становлення та розвиток радянської промисловості були здійснені наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. Роботи з цієї теми мали публіцистичний характер. Їх автори

намагалися показати інтернаціональну солідарність, єдність трудівників1. У другій половині 1930-х р. після того, як за ініціативи радянської сторони відбулося значне скорочення, а згодом і припинення іноземної технічної допомоги, про іноземних спеціалістів майже не згадувалося в літературі. Протягом 19501980-х рр. проблема залучення закордонних фахівців у роки перших п’ятирічок розглядалася у річищі вивчення зовнішньої політики Радянського Союзу, налагодження міжнародних зв’язків, імміграції іноземних робітників до СРСР тощо. Вчені були одностайними у висновках, що внесок американських та європейських спеціалістів у освоєнні новітніх технологій та виробництва був незначним2. Сучасні дослідники звертаються до вивчення тем, які оминала радянська історіографія (побут та забезпечення іноземних робітників, їх розчарування та бажання повернутися додому тощо), залучають нові джерела тощо3.

Для вирішення поставленої мети до дослідження були залучені насамперед спогади німецьких робітників та фахівців, які працювали на ХТЗ до середини 1930-х рр. Вони були опубліковані за кордоном на шпальтах періодичних видань або як окремі брошури. У Радянському Союзі вони були зафіксовані спецслужбами та зберігалися в архівних фондах Центрального державного архіву громадських об’єднань України. На жаль, спогади іноземних робітників зазвичай не аналізуються в працях істориків, хоча містять унікальну інформацію про повсякденне життя як закордонних, так і вітчизняних працівників. Численну групу джерел становить документація вищих та місцевих органів влади.

Значне промислове будівництво, яке здійснювалось у Харкові наприкінці 1920-х на початку 1930-х рр., зумовило появу в місті іноземних спеціалістів. У діловодній документації Всеросійського автотракторного товариства (ВАТО) зазначалося, що на початку 1930-х р. адміністрація ХТЗ запросила на будівництво 178 працівників, а також їхні сім’ї (усього 800 осіб) 4. Під час аналізу документації ЦК КП (б) У було встановлено, що в 1932 р. до України приїхало понад 700 іноземних робітників і стільки ж спеціалістів. Разом із членами сімей в УРСР у цей час перебувало 3200 іноземців5.

Одночасно з будівництвом заводу розпочалось зведення «соціалістичного» містечка для робітників – так званого «Нового Харкова». У цьому містечку були розселені іноземці. За задумом архітекторів, життя в ньому мало бути організовано за новим, соціалістичним зразком. У пояснювальній записці до генерального плану містечка наголошувалося, що в ньому не буде недоліків, характерних для «старих» міст (житлової кризи, антисанітарії) 6. Розробники вважали, що для досягнення цього необхідно відмовитись від усталених принципів забудови міської території, створити нові житлові та соціально-культурні умови життя7. Керівник будівництва ХТЗ П. Свистун у листі до Харківської міської ради писав, що у новому місті не пануватимуть «індивідуально- міщанські» звички8. Згідно з генеральним проектом містечка у квартирах не було запроектовано кухонь, а робітники мали харчуватися в громадських їдальнях9. Таким чином, «старі» побутові практики (передовсім сімейна трапеза) повинні були зійти нанівець. Цей проект можна розглядати як спробу створення замкненого соціально-економічного організму, свого роду «соціалістичного» локусу, збудованого на противагу капіталістичному світові10. Проаналізуємо умови, які були тут створені для іноземців, вихідців із капіталістичних країн.

Закордонні працівники на території «Нового Харкова» мешкали у п’яти спеціально зведених будинках. У цьому випадку інженери-будівельники зовсім не ставили за мету створення