Умови життя іноземних працівників харківського тракторного заводу в 1930-ті р.

специфічного житлового простору та місць соціального контакту. У кожній квартирі іноземних працівників була запроектована окрема кухня. Проте, попри привілейований статус, радянській владі не вдалося повністю захистити їх від побутових незручностей. На це у своїх спогадах звертає увагу А. Рехман, дружина австрійського інженера, що будував ХТЗ. Вони були опубліковані у 1932 р. в австрійській газеті «Фолкс Ехо», але в Радянській Україні були зафіксовані органами ОДНУ (тому збереглися у фонді Комуністичної партії України) 11. Вона з обуренням розповідала читачам, як її разом із чоловіком заселили до недобудованої квартири. Вона скаржилася, що мережа електропостачання працювала погано, батареї у приміщенні завжди були холодними. Через це до її помешкання часто приходили працівники комунальних служб. Жінка хвилювалася, оскільки знала про випадки обкрадання іноземних спеціалістів12. Утім, в цілому для фахівців-інженерів були створені найліпші (у порівнянні з іншими спеціалістами) умови життя в містечку. Реалії повсякденного життя робітників середньої кваліфікації описані в спогадах К. Шнітерна, німецького працівника, який працював на ХТЗ у 1931-1932 рр. Він пригадував, що його разом із родиною заселили у великий будинок, у якому було 100 квартир. Дім був ще недобудований. У окремих кімнатах не було навіть віконних рам. До мережі водопостачання його оселю підключили через чотири тижні з моменту заселення, а електрику провели наприкінці другого місяця. В його помешканні була вітальня та ванна кімната. Умеблювання квартири складалося з дерев’яного столу, пічки (так званої «буржуйки»), двох залізних ліжок та мішків, набитих соломою, замість подушок. Через тиждень після заселення робітникові вдалося придбати три стільці. Більше меблів у кімнаті не було. За словами К. Шнітерна «чудовим та стильним було лише вікно. Три метри заввишки з видом на степ»13.