Вчення про матерію, простір і час

їх розглядають лише як сукупність різних властивостей. У цьому випадку матерія, по суті справи, зводиться до суми властивостей. Однак матерію не можна розчиняти у властивостях. Властивості ніколи не існують саме по собі, без матеріального субстрату, вони завжди притаманні певним об'єктам.

Структурні рівні матерії

Перше – абіотичні матеріальні системи (нежива природа). До цього типу належать такі відомі науці структурні рівні матерії – елементарні частинки (античастинки) і поля, атомні ядра, атоми, молекули, агрегати молекул, макроскопічні тіла, геологічні утворення, Земля й інші планети, Сонце та інші зірки, місцеві скупчення зірок, Галактика, системи галактик, Метагалактика, що є однієї із систем нескінченної Всесвіту.

Друге – біотичні матеріальні системи (жива природа). До цього типу належать такі відомі науці структурні рівні матерії – а) внутріорганізменние біосистеми: молекули ДНК і РНК, як носії спадковості; комплекси білкових молекул; клітини (що складаються з під систем) ; тканини, органи; функціональні системи – нервова, кровоносна, харчова, газообміну... і організм в цілому; б) надорганізменну біосистеми: сімейства організмів, колонії, різні популяції – види, біоценози, біогеоценози, географічні ландшафти і вся біосфера.

Третє – соціальні матеріальні системи. Структурувати їх можна наступним чином: людина (Homo sapiens), сім'я, різні колективи, спільноти людей, об'єднання та організації, інститути, партії, класи, страти, держави, системи держав, суспільство.

Кожен тип матеріальної системи представляє певну цілісність, Яка залежить від конкретних внутрішніх факторів.

У абіотичних матеріальних системах – це залежність від атомних, електромагнітних і гравітаційних сил зв'язку. Система буде цілісною, якщо енергія взаємодії між її елементами буде більше сумарної кінетичної енергії цих елементів спільно з енергією зовнішніх впливів, спрямованих на руйнування системи. Якщо енергія менше, то система розпадеться.

У біотичних – додатково до цих чинників цілісність визначається інформаційними процесами зв'язку та управління, саморегуляції і відтворення біосистем на різних структурних рівнях.

У соціальних – залежить від різноманітних відносин і зв'язків: економічних, екологічних, управлінських, наукових, педагогічних, художніх, медичних, фізкультурних, національних, етнічних, сімейних.

Крім того, матеріальні системи бувають простими і складними, природними та штучними.

Найважливішими формами буття, матерії є рух, простір, час, системність.

Рух, його сутність були предметом аналізу вже в античній філософії. Необхідність вивчення руху усвідомлювалася всіма філософами. В античній філософії також було відзначено протиріччя між емпіричним проявом руху та його теоретичним осмисленням.

У сучасній філософії поняття рух розкривається як будь-яка зміна взагалі. Таке розуміння руху застерігає проти відомості усього різноманіття видів руху до якого-небудь одному його виду і вказує на загальний характер і взаімопревращаемость форм руху. Рух суперечливо і абсолютно. Визнання абсолютності руху повністю виключає стан спокою як вічної незмінності об'єктів або процесів, але обов'язково передбачає стан відносного спокою, який є не зовнішньою протилежністю, а виразом його внутрішньої суперечливої сутності. Абсолютного спокою, рівноваги немає. Всякий спокій, рівновагу відносні, так як є визначення стану руху. У всіх матеріальних об'єктах, які постають як стабільні системи, відбувається рух частинок, атомів, молекул.

Відносний спокій, розуміється як момент тимчасової стійкості і рівноваги, властивий будь-якому конкретному станом матерії. Він надає їй якісну визначеність. Завдяки йому існують межі речей, світ постає як різноманіття якісно-кількісних утворень.

2. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття

Онтологія (грец. ontos – єство, logos – вчення) – філософське вчення, яке досліджує сутність буття світу, глибинну основу (субстанцію) всього сущого – постійні (атрибути) і змінні (модуси) властивості світу речей: матерія, рух, розвиток, простір, час, зв'язки, взаємодії, структури тощо.

Теорія буття прагне пізнати сутність того, що існує, з'ясувати внутрішні істотні властивості предметів.

Філософські категорії у своїй сукупності відображають найсуттєвіші, найзагальніші якості і властивості буття як реальності (наявного). Реальність світу багатогранна. Вона охоплює світ природи і світ культури – того, що створено, породжено людиною.

Існуючи в єдності, що утворює цілісний світ явищ, процесів, предметів, речей, буття є диференційованим, структурованим, істотно різноманітним. Серед основних форм буття виділяють:

а) буття речей (тіл), процесів (стан природи), вироблених людиною культурних цінностей;

б) буття людини, що поділяється на власне людське (справжнє) існування і перебування людини у світі речей (несправжнє), функціональне існування;

в) буття духовного (ідеального), яке існує на індивідуальному і позаіндивідуальному рівнях;

г) буття соціального, яке має індивідуальний (окремішність) і суспільний (колективний) виміри.

Онтологічна характеристика світу (буття) речей уможливлена поняттям їх матеріальної природи.

Матерія (лат. materia – речовина) – філософська категорія, яка в натуралістичній традиції означає першооснову, субстанцію, що має статус першоначала.

В історії філософії матерію трактують як речі (першо-матерія), якості і відношення. Одне із найпоширеніших визначень матерії ототожнювало її з певною речовиною (річчю – «реізм»). Поняття «річ» у філософському сенсі набуло широкого значення. Обґрунтовуючи його, Арістотель виходив з того, що річ – це все те, чому притаманне самостійне, незалежне, стихійне існування у просторі й часі. Всі прихильники цієї ідеї зазначали, що світ речей (природний, культурний) є складною сукупністю конкретних речей, взаємодія яких утворює певні системи, зумовлює існування найрізноманітніших форм буття, множину об'єктів, що мають власні якісні і кількісні ознаки («конкретизм»). У сучасній філософії існують такі підходи до розуміння речей:

а) онтологічний: річ – це